Інвестиції – одна з найбільш часто використовуваних в економічній системі категорій як на макро-, так і на мікрорівні. Однак, незважаючи на виключну увагу дослідників до цієї ключової економічної категорії, наукова думка досі не виробила універсального визначення інвестицій, яке відповідало б потребам як теорії, так і практики, а також було б адекватним з позицій конкретного суб’єкта їх здійснення – держави, підприємства, домогосподарства тощо.
Багатогранність поняття терміна «інвестиції» у сучасній вітчизняній та зарубіжній літературі в значній мірі визначена широтою суттєвих сторін цієї складної економічної категорії. Тому для уточнення змісту цієї категорії слід розглянути основні характеристики, що формують її сутність (рис. 1).
1. Інвестиції як об’єкт економічного управління. Предметна сутність інвестицій безпосередньо пов’язана з економічною сферою їх прояву. Незважаючи на значні термінологічні розбіжності, інвестиції трактуються усіма дослідниками як категорія економічна, хоча й пов’язана з технологічними, соціальними, природоохоронними та іншими аспектами. Інакше кажучи, категорія «інвестиції» входить у понятійно-категоріальний апарат, пов’язаний зі сферою економічних відносин, економічної діяльності. Відповідно, виступаючи носієм переважно економічних характеристик і економічних інтересів, інвестиції є суб’єктом економічного управління як на мікро-, так і на макрорівні будь-яких економічних систем.
2. Інвестиції як найбільш активна форма залучення накопленого капіталу в економічний процес. В теорії інвестицій їх зв’язок із накопленим капіталом (збереженнями) займає центральне місце. Однак не весь накоплений підприємством запас капіталу використовується виключно в інвестиційних цілях. Частина грошового або іншого капіталу в силу потреб ліквідності представляє собою форму страхового резерву, що забезпечує ритмічність господарської діяльності, платоспроможність і т. ін., зберігаючи пасивну форму. Інвестиції ж у противагу цьому, варто розглядати як найбільш активну форму використання накопленого капіталу.
Рис. 1. Основні суттєві характеристики інвестицій підприємства як об’єкту управління
Процес використання накопленого капіталу як інвестиційного ресурсу підприємства представляє собою «чисте капіталоутворення». Під цим терміном розуміють обсяг валових інвестицій підприємства у певному періоді, зменшений на суму амортизаційних відрахувань. Використання ж підприємством капіталу як інвестиційного ресурсу у фінансовому секторі економіки (тобто в процесі фінансових інвестицій в акції, облігації тощо) новий капітал не створює. Таке фінансове інвестування характеризується в рамках економіки країни як «трансфертне» - обсяг інвестування капіталу у фінансові активи одними суб’єктами господарювання дорівнює при цьому обсягу його дезінвестування іншими господарюючими суб’єктами без приросту реального капіталу. Ситуація, за якої сума інвестованого (накопленого) капіталу дорівнює сумі вибуття (амортизації) капіталу як фактору виробництва, характеризує так званий «золотий рівень» накоплення капіталу. У відповідності до моделі Солоу, така ситуація, мінімізуючи рівень накоплення капіталу як інвестиційного ресурсу, одночасно максимізує економічно доцільний рівень споживання доходу, одержаного в результаті виробничої діяльності в процесі розподілу операційного прибутку підприємства.
3. Інвестиції як можливість використання накопленого капіталу у всіх його альтернативних формах. В інвестиційному процесі кожна з форм накопленого капіталу має свій діапазон можливостей і специфіку механізмів конкретного використання. Найбільш універсальною з позицій сфери використання в інвестиційному процесі є грошова форма капіталу, яка, однак, для безпосереднього застосування в цьому процесі потребує у більшості випадків його трансформації в інші форми.
Використовуваний в інвестиційному процесі капітал у всіх його формах може бути задіяний передусім у виробничій діяльності. В процесі виробництва товарів і послуг інвестований капітал разом із іншими виробничими факторами використовується як взаємодіючий комплекс з певними внутрішніми пропорціями. При цьому всередині цього комплексу для випуску одного й того ж об’єму товарів можуть бути використані різні пропорції поєднання інвестованого капіталу з іншими основними факторами виробництва. Найбільш відомою прикладною моделлю є виробнича функція Кобба-Дугласа, яка характеризує можливості взаємозамінності таких виробничих факторів як капітал і праця в процесі промислового виробництва:
4. Інвестиції як альтернативна можливість вкладення капіталу в будь-які об’єкти господарської діяльності. Інвестований підприємством капітал цілеспрямовано вкладається у формування майна підприємства, передбаченого для здійснення різних форм його господарської діяльності і виробництва різної продукції. При цьому з обширного діапазону можливих об’єктів інвестування капіталу підприємство самостійно обирає пріоритетні форми майнових цінностей (об’єктів та інструментів інвестування), які в обліково-фінансовій термінології носять назву «активи». Інакше кажучи, з економічних позицій інвестиції можна розглядати як форму перетворення частини накопленого капіталу в альтернативні види активів підприємства.
5. Інвестиції як джерело генерування ефекту підприємницької діяльності. Метою інвестування є досягнення конкретного ефекту, який може носити як економічний, так і неекономічний характер (соціальний, екологічний тощо). На рівні підприємства пріоритетною цільовою установкою інвестицій є досягнення, як правило, економічного ефекту, який може бути отриманий в формі приросту суми інвестованого капіталу, позитивної величини інвестиційного прибутку, позитивної величини чистого грошового потоку і т. ін.. Досягнення економічного ефекту інвестицій визначається їх потенційною здатністю генерувати дохід. В сонові генерування доходу реальних інвестицій лежить продуктивність інвестованого капіталу.
В теорії інвестицій виділяють середню і граничну продуктивність інвестованого капіталу. Середня продуктивність характеризує загальний об’єм продукту, що приходиться на одиницю використаного капіталу:
6. Інвестиції як об’єкт ринкових відносин. Використовувані підприємством у процесі інвестицій різноманітні інвестиційні ресурси, товари та інструменти як об’єкт купівлі-продажу формують особливий вид ринку – «інвестиційний ринок», - який характеризується попитом, пропозицією і ціною, а також сукупністю певних суб’єктів ринкових відносин. Інвестиційний ринок формується всією системою ринкових економічних умов, тісно пов’язаний з іншими ринками (ринком праці, ринком споживчих товарів, ринком послуг тощо) і функціонує під певним впливом різноманітних форм державного регулювання.
Ціна на інвестиційні товари та інструменти в системі ринкових відносин формується з урахуванням їх інвестиційної привабливості під впливом попиту і пропозиції. Ця ціна відображає економічні інтереси продавців і покупців інвестиційних товарів та інструментів у конкретних умовах функціонування інвестиційного ринку. Ціною інвестиційних ресурсів виступає звичайно ставка відсотка, яка формується на ринку капіталу.
7. Інвестиції як об’єкт власності і розпорядження. Як об’єкт підприємницької діяльності інвестиції є носієм прав власності і розпорядження. Якщо на первісному етапі інвестування капіталу титул власності і права розпорядження ним були пов’язані з одним і тим самим суб’єктом, то по мірі подальшого економічного розвитку відбувається поступове їх розділення. Прикладом такого розділення прав є функціонування капіталу в системі інвестиційно-фінансових інститутів, акціонерних товариств і т. ін., коли власники капіталу як накопленого інвестиційного ресурсу передають права розпорядження ним іншим особам.
Як об’єкт власності і розпорядження капітал к інвестиційний ресурс формує також певні пропорції його використання окремими підприємствами, які відображаються співвідношенням власного і позикового капіталу. Це співвідношення характеризується в економічній теорії терміном «структура капіталу».
Воно впливає на багато аспектів ефективності інвестицій, а відповідно й на характер інвестиційних рішень, киї приймає підприємство.
8. Інвестиції як об’єкт часової переваги. Процес інвестування капіталу безпосередньо пов’язаний з фактором часу. З позицій цього фактору передбачений для інвестування капітал можна розглядати як запас раніше накопленої економічної цінності з метою можливого її помноження в процесі інвестиційної діяльності, а з іншого боку, – як задіяний економічний ресурс, здатний збільшити об’єм споживання благ інвестора в будь-якому інтервалі майбутнього періоду. При цьому економічна цінність сьогоднішніх та майбутніх благ, пов’язаних з інвестиціями, для власників інвестованого капіталу нерівнозначні. Економічна теорія стверджує, що сьогоднішні блага завжди оцінюються індивідуумом вище за блага майбутні.
Між інвестуванням капіталу і одержанням інвестиційного доходу часовий лаг може характеризуватися більшим або меншим інтервалом. Відповідно перед інвестором завжди стоїть альтернатива часової переваги використання капіталу – обрати для інвестиційної діяльності коротко- чи довгострокові об’єкти (інструменти) інвестування з відповідно диференційованим рівнем інвестиційного доходу.
Кількісним вимірником ефективності використання капіталу у часі виступає «норма часової переваги»:
9. Інвестиції як фактор ризику. Ризик є найважливішою характеристикою інвестицій, пов’язаною з усіма їх формами і видами. Носієм фактору ризику інвестиції виступають як джерело доходу в підприємницькій діяльності інвестора. Здійснюючи інвестиції інвестор завжди має свідомо йти на економічний ризик, пов’язаний з можливим зниженням або неотриманням суми очікуваного інвестиційного доходу, а також можливою втратою (частковою або повною) інвестованого капіталу. Отже, поняття ризику і доходності інвестицій у підприємницькій діяльності інвестора взаємопов’язані.
10. Інвестиції як носій фактору ліквідності. Всі форми і види інвестицій характеризуються певною ліквідністю, під якою розуміють їх здатність бути реалізованими при необхідності по своїй реальній ринковій вартості. Ця здатність інвестицій забезпечує вивільнення капіталу, вкладеного в різноманітні об’єкти та інструменти при настанні несприятливих економічних та інших умов його використання в певній сфері підприємницької діяльності, в окремому сегменті ринку або в задіяному регіоні.
Процес вивільнення вкладеного капіталу, забезпечений його ліквідністю, характеризується терміном «дезінвестиції».
Вивільнений у процесі дезінвестицій капітал може бути реінвестований в інші об’єкти та інструменти. Таким чином, ліквідність інвестицій дозволяє формувати не лише прямий, а й зворотній потік капіталу, задіяного як інвестиційний ресурс.
Ліквідність інвестицій є об’єктивним фактором, що зумовлює вибір конкретних їх форм і видів при прогнозуванні необхідного рівня їх майбутньої доходності.
З урахуванням розглянутих основних характеристик економічна сутність інвестицій підприємства в найбільш узагальненому вигляді може бути сформульована наступним чином:
Інвестиції підприємства являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різноманітні об’єкти (інструменти) його господарської діяльності з метою отримання прибутку, а також досягнення іншого економічного або неекономічного ефекту, здійснення якого базується на ринкових принципах і пов’язано з факторами часу, ризику і ліквідності.
Комплекс питань, пов’язаних зі здійсненням інвестиційної діяльності підприємства, потребує знань теорії і практики прийняття управлінських рішень відносно процесу інвестування. Цей комплекс питань є предметом відносно нової галузі знань, яка одержала назву «інвестиційний менеджмент».
У самостійну галузь знань інвестиційний менеджмент оформився у 50-ті роки ХХ століття у зв’язку з інтенсивним розвитком досліджень у сфері портфельного інвестування.
Інвестиційний менеджмент представляє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних зі здійсненням різноманітних аспектів інвестиційної діяльності підприємства.
Місце інвестиційного менеджменту у загальній системі управління підприємством може бути проілюстровано схемою, представленою на рис. 4.
Рис. 4. Місце інвестиційного менеджменту в загальній системі управління підприємством та його взаємозв’язок з іншими основними функціональними системами управління
Ефективне управління інвестиційною діяльністю підприємства забезпечується реалізацією низки принципів, основними з яких є:
Інтегрованість з загальною системою управління підприємством.
Комплексний характер формування управлінських рішень.
Високий динамізм управління.
Варіативність підходів до розробки окремих управлінських рішень.
Орієнтованість на стратегічні цілі розвитку підприємства.
З урахуванням змісту і принципів управління інвестиційною діяльністю формуються його цілі й задачі.
Розглядаючи головну ціль управління інвестиційною діяльністю, слід зазначити, що вона нерозривно пов’язана з головною метою господарської діяльності підприємства в цілому і реалізується з нею в єдиному комплексі. З розвитком інвестиційної теорії змінювались і підходи економістів до визначення головної мети інвестиційної діяльності. В генезисі цієї проблеми можна виділити три основні підходи:
1. Класична економічна теорія (А. Сміт, А. Курно) стверджувала, що головною метою інвестиційної та інших видів господарської діяльності підприємства є максимізація прибутку.
2. Теорія стійкого економічного зростання, розвинута багатьма наступними економістами, головною метою інвестиційної діяльності висуває забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку.
3. Сучасна економічна теорія в якості головної цілі інвестиційної діяльності підприємства висуває забезпечення максимізація добробуту власників підприємства, яке одержує конкретний вираз у максимізації ринкової вартості підприємства.
З урахуванням викладеного вище, головною метою інвестиційного менеджменту є забезпечення максимізації добробуту власників підприємства у поточному і перспективному періоді. В процесі реалізації своєї головної мети управління інвестиційною діяльністю підприємства спрямовано на рішення наступних основних задач:
забезпечення достатньої інвестиційної підтримки високих темпів розвитку операційної діяльності підприємства;
забезпечення максимальної доходності (прибутковості) окремих реальних і фінансових інвестицій та інвестиційної діяльності підприємства в цілому при передбаченому рівні інвестиційного ризику;
забезпечення мінімізації інвестиційного ризику окремих реальних і фінансових інвестицій та інвестиційної діяльності в цілому при передбаченому рівні їх доходності (прибутковості);
забезпечення оптимальної ліквідності інвестицій і можливостей швидкого реінвестування капіталу при зміні зовнішніх і внутрішніх умов здійснення інвестиційної діяльності;
забезпечення формування достатнього обсягу інвестиційних ресурсів та оптимальної їх структури у відповідності до прогнозованих обсягів інвестиційної діяльності;
забезпечення фінансової рівноваги підприємства в процесі здійснення інвестиційної діяльності;
пошук шляхів прискорення реалізації діючої інвестиційної програми підприємства.
Як і кожна управлінська система інвестиційний менеджмент передбачає наявність певного об’єкта управління. Таким об’єктом управління виступають інвестиції підприємства та його інвестиційна діяльність.
Інвестиційний менеджмент як управлінська система характеризується й наявністю й певних суб’єктів управління. Сучасна практика інвестиційного менеджменту дозволяє виділити три основні групи таких суб’єктів (рис. 5):
Рис. 5. Склад основних суб’єктів інвестиційного менеджменту
Зі зростанням обсягів інвестиційної діяльності та її диверсифікацією потреба в інвестиційних менеджерах всіх рівнів буде зростати, а їх спеціалізація – постійно розширюватись.
В разделе "Публикации и статьи": 
В разделе "Скачать файлы": 
