Популярное

(Лекційне заняття №7) Лекцію розраховано на 2 год.

7.1. Постановка задачі розподілу ресурсів

7.2. Механізми розподілу інвестиційних ресурсів

7.3. Оцінка фінансової стабільності потенційних партнерів як основа ефективного розподілу інвестиційних ресурсів

7.4. Опосередковані фактори, що визначають інвестиційну привабливість проектів

• надати визначення організаційної системи та її складових;
• описати існуючі механізми розподілу інвестиційних ресурсів, їх переваги і недоліки;
• перелічити основні методики фінансової оцінки потенційного партнера;
• систематизувати опосередковані індикатори інвестиційної привабливості проектів.

Організаційна система (оргсистема, організація) – це система, яка включає техніку і колективи людей, інтереси яких суттєво пов’язані з її функціонуванням. Прикладами тут можуть слугувати родина, фірма, університет, місто, країна. Кожна оргсистема складається з елементів (котрі в свою чергу теж можуть представляти собою системи).

Для нас суттєвими є наступні дві обставини. З одного боку, система існує для досягнення певних цілей, тобто можна казати про інтереси системи в цілому. З іншого боку, елементи системи часто переслідують власні інтереси, взагалі не співпадаючі з інтересами системи в цілому. Все це дає привід формалізувати деякі аспекти функціонування оргсистем у термінах теорії ігор.

У даному розділі ми будемо розглядати просту дворівневу модельну оргсистему, яка складається з Центра і деякого числа однотипних Елементів. Управління такою системою ми розглянемо на прикладі задачі розподілу інвестиційних ресурсів. Сутність цієї задачі полягає в наступному. Елементи (в подальшому ми будемо називати їх Споживачами) надають Центру заявки на одержання інвестиційного ресурсу (для простоти розглядається один вид ресурсу). Центр на основі цих заявок розподіляє наявний у його розпорядженні ресурс (який передбачається подільним). Якщо всі заявки можуть бути повністю задоволені, то Центру, вочевидь, так і слід поступити – виділити кожному Споживачеві стільки, скільки він просить.

Суттєво складніша ситуація дефіциту, коли сумарний обсяг заявок переважає наявний й розпорядженні Центру ресурс. У цьому випадку задача розподілу ресурсу стає нетривіальною. Універсальних рекомендацій тут не існує. Нижче ми розглянемо деякі способи, або механізми, розподілу інвестиційних ресурсів, кожен з яких володіє певними перевагами і недоліками.

Проведемо формалізацію вищеописаної задачі. Мається п Споживачів, кожен з яких повідомляє Центру число si (і = 1, 2, …, п) – заявку (рис. 29), а також, можливо, ще деяку інформацію (на рис. 29 позначено пунктирною стрілкою). Далі Центр на основі заявок Споживачів, наявного в його розпорядженні ресурсу R і додаткової інформації про Споживачів вираховує за певним правилом числа хі (і = 1, 2, …, п) – обсяг ресурсу, що виділяється і-му Споживачеві.

Рис. 29. Задача розподілу інвестиційних ресурсів у загальному вигляді

У випадку (відсутність дефіциту) природним рішенням Центру є наступне: (кожний Споживач одержує стільки, скільки просив). У подальшому ми будемо розглядати нерівність (сумарна заявка Споживачів переважає ресурс Центру).

Відмітимо наступну важливу обставину. Споживачі формують свої заявки на основі власних реальних потреб ri, які їм відомі, але невідомі Центру. Можна сказати, що числа si є стратегіями Споживачів як учасників ієрархічної гри. У свою чергу, стратегією Центру є числа хі.

Механізм прямих пріоритетів відноситься до числа так званих пріоритетних механізмів, відмінною рисою яких є приписування кожному Споживачеві деякого пріоритету. Отже поруч із розмірами заявок si (і = 1, 2, …, п) Центр враховує пріоритет кожного Споживача, який визначається числом Аi (і = 1, 2, …, п). У відповідності до механізму прямих пріоритетів розподіл ресурсу здійснюється за правилом:

Описаний механізм розподілу інвестиційних ресурсів є, мабуть, найбільш простим. Зміст його полягає в тому, що всі заявки пропорційно «урізаються» шляхом множення на число γ.

Нехай п’ять підприємств подали заявки на інвестиції в розмірі 5, 8, 12, 7 і 8 млн. грн.. Наявний у розпорядженні банку інвестиційний ресурс складає 32 млн. грн.. Як має бути розподілений цей ресурс у відповідності до механізму прямих пріоритетів? Оскільки , наявний дефіцит.

Визначаємо коефіцієнт γ:

.

На це число помножуються й заявки. У підсумку маємо:

.

Переваги механізму прямих пріоритетів очевидні. Відмітимо два недоліки. По-перше, кожен Споживач одержує менше, ніж просить. Між тим нескладно уявити собі ситуацію, коли Споживачеві необхідно на здійснення певного проекту саме si одиниць ресурсу, а меншої суми вже не вистачає.

По-друге, даний механізм «штовхає» Споживачів до завищення заявок в умовах дефіциту. Дійсно, оскільки чим більше Споживач просить, тим більше одержує, він може, завищуючи свої потреби, намагатися наблизити підсумкове рішення Центру до своїх реальних потреб. Тим самим дефіцит ще більше зростає.

Механізм зворотних пріоритетів базується на припущенні, що, чим менше необхідно Споживачеві ресурсу, тим більша ефективність його використання. У відповідності до цього розподіл ресурсу здійснюється за правилом:

Наприклад:

Нехай мається п’ять підприємств, пріоритети яких визначаються числами 8, 6, 12, 15 та 11 млн. грн.. Інвестиційний ресурс складає 60 млн. грн.. Як має бути розподілений цей ресурс у відповідності до механізму зворотних пріоритетів? Визначаємо константу

.

На це число помножуються й корені заявок. У підсумку маємо:

.

Зауваження: через помилки округлення сума дещо відрізняється від 60 млн. грн.. Конкурсний механізм застосовується у тих випадках, коли недоцільно «урізати» заявки, оскільки Споживачам ресурс потрібний на реалізацію певних конкретних проектів, на які меншого ресурсу не вистачить. У цих умовах Центр проводить конкурс заявок. Ті, хто перемагають у конкурсі, повістю одержують необхідний ресурс, а ті, хто програли, не отримують нічого.

Реалізація цього відбувається наступним чином. Спершу розглядається Споживач з найбільшою ефективністю. Йому виділяється стільки, скільки він просить (якщо у Центру вистачає ресурсів). Потім береться другий за ефективністю і т. д. У певний момент виявляється, що на задоволення чергової заявки ресурсу, що залишився у Центру не вистачає. Тоді цей споживач, рівно як і решта тих, хто залишився, нічого не отримує.

Є шість підприємств, які подали заявки у розмірі 14, 18, 10, 15, 8, 14 млн. грн. і повідомили про очікуваний ефект у 36, 38, 25, 42, 28, 29 млн. грн. відповідно. Яким має бути розподіл інвестиційного ресурсу у 60 млн. грн. у відповідності до конкурсного механізму?

Визначимо показники ефективності для кожного підприємства:

.

Розмістимо ці числа у порядку спадання: е5 > е4 > е1 > е3 > е2 > е6 Розподіл інвестиційного ресурсу починаємо з 5-го підприємства. У підсумку маємо:

.

В ефективності описаного механізму можуть виникати сумніви. Адже Споживачі можуть пообіцяти великий ефект, одержати ресурс, а потім не виконати обіцяного. Тому при реальному застосуванні конкурсного механізму необхідна дієва система контролю (можливо, поетапний контроль для проектів з тривалим терміном реалізації).

В усіх розглянутих вище механізмах розподілу ресурсів Споживачі можуть добитися кращого для себе рішення Центру шляхом спотворення інформації. Таким чином, Центр не одержує достовірних даних про запити Споживачів.

Можливість ефективно управляти на основі недостовірної інформації уявляється, власне кажучи, сумнівною. Тому цікаві механізми відкритого управління, ідея яких заклечається у створенні для Споживачів стимулів до повідомлення в заявці своїх реальних потреб.

Опишемо один з можливих механізмів відкритого управління. Розподіл ресурсів проводиться у декілька етапів. Не першому етапі ресурс розподіляється порівну між усіма Споживачами, тобто по . кожному. Якщо заявки певних Споживачів виявились не більшими ніж , то вони повністю задовольняються. Тим самим кількість Споживачів зменшується до п1, зменшується і ресурс Центру – до R1. На другому етапі ресурс розподіляється порівну між рештою Споживачів і т.д.. На певному етапі виявляється, що розділивши ресурс порівну між рештою Споживачів, не вдається задовольнити жодної заявки. Тоді всі ці Споживачі одержують порівну.

Описаний механізм є механізмом відкритого управління. Дійсно, в кінцевому рахунку всі Споживачі діляться на пріоритетних (які одержали стільки, скільки просили) і непріоритетних. Пріоритетні одержують стільки, скільки просять, тому їм немає сенсу приховувати свої реальні потреби. Непріоритетні ж, як неважко побачити, не можуть збільшити виділений їм ресурс ані завищуючи, ані занижуючи свою заявку. Таким чином, при розподілі ресурсу у відповідності до описаного механізму Центр одержує достовірну інформацію про реальні запити Споживачів.

Вісім підприємств подали інвестору свої заявки. Вони такі: 12, 3, 6, 1, 5, 7, 10, 2 млн. грн. Інвестор має ресурс 40 млн. грн.. Необхідно розподілити цей ресурс у відповідності до вищеописаного механізму.

У даному випадку на першому етапі виходить наступне: =5. Видно, що можна задовольнити заявки другого, четвертого, п’ятого і восьмого підприємств. При цьому: .

На другому етапі маємо

.

Можна задовольнити заявки 3-го і 6-го підприємств. При цьому

.

На третьому етапі маємо

.

Обидві заявки, що залишились, перевищують 8, тому перший і сьомий Споживачі одержують по 8 млн. грн. У підсумку маємо:

.

Вище ми розглянули задачу розподілу інвестиційних ресурсів у, так би мовити, загальному вигляді. Однак необхідно враховувати, що керівництво підприємства у процесі інвестування визначає основні цілі та орієнтири інвестиційної діяльності у коротко-, середньо- та довгостроковій перспективі. Тривалий бізнесовий успіх визначається ефективним розподілом обмежених економічних активів у процесі виробництва та максимального задоволення потреб споживачів. Для забезпечення такого розподілу, раціонального поєднання факторів виробництва, створення єдиної економічної системи служить сфера управління, що включає в себе планування, організацію, мотивацію, діагностику та контроль.

Під діагностикою слід розуміти процес оцінки стану об’єкта, предмета, явища чи процесу управління, що дає змогу виявити в них слабкі ланки і „вузькі місця”.

Система діагностики фінансово-економічної діяльності підприємства базується на використанні алгоритмів, технологій, методів і показників економічного аналізу. Умови будь-якої господарської діяльності змінюються чи не щодня, і в такій динамічній ситуації фінансові або ділові показники орієнтують керівництво стосовно тих найбільш важливих питань, що вимагають першочергової уваги. За визначенням, показники (коефіцієнти) показують зв’язки та залежності між різними сторонами бізнесу. Вони висвітлюють значущі взаємовідносини та необхідність гармонійної співпраці між окремими підрозділами економічної системи.

Однією з першочергових задач при плануванні фінансових потоків компанії, що діє на основі контрактних форм управління, є оцінка стабільності потенційного підприємства-партнера. Дане положення зумовлене тим, що будь-який господарюючий суб’єкт має за мету досягнення максимально можливого позитивного ефекту у вигляді фінансових та нефінансових результатів. Під нефінансовими результатами слід розуміти досягнення певного соціального ефекту, підвищення ділової репутації, покращення якості товарів та послуг, досягнення високої екологічності виробництва тощо. Головним мірилом фінансових результатів діяльності підприємства є передусім його прибутковість.

Для загальної оцінки потенційного партнера доцільним буде використати пакет методів та інструментів, які зазвичай знаходяться у розпорядженні кредитора, а саме:

а) аналіз ліквідності (платоспроможності, кредитоспроможності) користувача, тобто його здатності сплатити перший внесок (паушальний платіж) та роялті. У фінансовому аналізі розрізняють термінову, поточну, коротко- та довгострокову ліквідність; ліквідність із урахуванням різних типів оборотних активів;

б) аналіз фінансової стійкості (стабільності) підприємства – розрахунок комплексу абсолютних та відносних показників, які характеризують здатність підприємства долати операційні труднощі, а також відображають ступінь фінансової незалежності (автономії), надійності, мобільності підприємства. Коефіцієнти фінансової стабільності розраховуються на основі того самого джерела інформації, що й коефіцієнти платоспроможності (баланс підприємства, тобто форма №1 фінансової звітності), і мають з ними досить тісний взаємозв’язок. Так, одні й ті самі показники під різними назвами зараховуються різними авторами як до групи коефіцієнтів ліквідності, так і до групи коефіцієнтів фінансової стійкості. Деякі вчені визначають фінансову стійкість як довгострокову ліквідність фірми.

в) діагностика потенціалу підприємства (від лат. Potentio – „прихована сила”).

Якщо фінансова стійкість – це тривала здатність забезпечувати платоспроможність фірми, то потенціал буде характеризувати тенденції до збереження/втрати/набуття фінансової стійкості у ще більш довгостроковій перспективі), яка включає в себе:

• оцінку використання наявного потенціалу (вимірником може виступати рентабельність або корисність використання ресурсів у різних функціональних підсистемах: технічній, технологічній, виробничій, кадровій, фінансовій, інформаційній тощо). Вітчизняними аналітиками свого часу було напрацьовано арсенал методів і прийомів оцінки використання потенціалу саме в такому аспекті;
• аналіз змін потенціалу (результативний підхід); оцінка гнучкості виробничої системи підприємства, узагальнюючий показник якої виглядає як:

.

Діагностування різноманітності виробництва потребує певних знань щодо конструктивно-технологічних особливостей конкретних різновидів продукції. Найпростішим методом вважається визначення ступеню різноманітності через коефіцієнт асоціації, що показує частку збіжних елементів виробництва в їх загальній кількості. Чим більшим є коефіцієнт асоціації, тим меншим є ступінь різноманітності і навпаки.

Цікавим підходом до комплексної оцінки потенціалу підприємства як бази його економічного розвитку є так званий кінематичний підхід. Згідно з ним підприємство, яке протягом тривалого часу розвивається високими і стійкими темпами, набуває своєрідної інерції зростання. Вона сама по собі може бути джерелом подальшого руху, якщо при цьому не витрачається потенціал. Зіставленням темпів зростання кінцевих показників підприємства, і, відповідно, показників ефективності (рентабельності) можна визначити різновид економічної динаміки. Якщо вказане співвідношення не перевищує одиниці, значить, підприємство витрачає („проїдає”) свій потенціал, і дана тенденція має бути оцінена відповідно.

Ключові фінансові показники зазвичай відносять до 3 груп: ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості, рентабельності та ділової активності. На основі певного набору коефіцієнтів різних груп формують інтегральні фінансові показники, які дозволяють оцінити стан підприємства у комплексі. В більшості своїй вони орієнтовані на ранню діагностику та попередження ознак неплатоспроможності або банкрутства. Цій же меті слугує й коефіцієнт Бівера:

.

Оцінка кризових симптомів підприємства і діагностування можливості фінансової кризи здійснюється задовго до проявлення його явних ознак. Ключовим моментом антикризового індикативного планування діяльності будь-якої організації є визначення схильності підприємства в цілому та його структурних підрозділів до банкрутства. До основних методик такого аналізу відносяться:

• 2-факторна модель
• Модель Альтмана
• Модель Р. Ліса
• Модель Сайфуліна
• Модель Фулмера
• Модель Спрінгейта
• R-модель Іркутської державної економічної академії
• Модель Таффлера
• Модель Ж. Депаляна
• Модель Чессера тощо.

Разом з тим, на сьогодні не існує єдиної методики, що враховувала б різносторонність поставленої проблеми і використовувала б одночасно декілька можливих підходів до оцінки потенційного партнера. Задля досягнення найкращого ефекту не достатньо обмежуватись лише аналізом фінансової чи суто психологічної придатності. Необхідно врахувати майновий стан підприємця, його попередню історію, професійні здібності і конкурентоспроможність, а також зовнішні фактори – такі як наявність чи відсутність державної підтримки, надійність банківської установи (грант-елемент) тощо.

Слід зазначити також, що цифрові коефіцієнти, які фігурують у більшості перерахованих методик, розраховані на основі статистичних даних і висновків експертів відносно підприємств США та Західної Європи. Ці числові параметри не відповідають економічним реаліям сучасної України, а тому застосування зазначених методів фінансового аналізу в нашій країні без попередньої їх адаптації не може дати належних результатів.

Проблема, полягає ще й у тому, що застосування даних методик передбачає врахування багатьох даних, значна частина яких є важкодоступною або відноситься до комерційної таємниці. За даної ситуації, перевага буде віддана тому з потенційних партнерів, який надасть найповнішу інформацію про своє підприємство, і, як наслідок, набере максимальну кількість балів у порівнянні з конкурентами. Однак, далеко не кожний потенційний партнер готовий представити всі дані, передбачені пропонованою методикою, до моменту підписання контракту.

Виділимо комплекс опосередкованих факторів, що позитивно характеризують загальний стан потенційного підприємства-партнера (рис. 30).

Рис. 30. Матриця аналізу опосередкованих індикаторів фінансової стабільності фірми

Ключ до матриці представлений нижче. На вертикальній осі були розміщені такі показники:

S – солідна ділова репутація (strong business reputation);

T1 – налагоджена система маркетингу (tooled marketing system);

A – висока ділова активність (high business activity);

B – швидка маневреність бізнесу (business mobility);

I1 – стабільні вхідні та вихідні грошові потоки (stable in- and outflows);

L – низька плинність кадрів (low labor fluctuation);

I2 – якість управління (high standard of incorporate management);

T2 – висока якість продукції (top quality of goods);

∑Y – сумарна оцінка впливу фактору хі на групу показників, розміщених на осі Y (по вертикалі).

По горизонталі наведені наступні опосередковані індикатори:

Х1 – головний офіс підприємства знаходиться у „бізнес-зоні” міста;

Х2 – високий рівень комп’ютеризації компанії;

Х3 – висока якість ведення бухгалтерського обліку на підприємстві;

Х4 – електронна адреса підприємства знаходиться у престижній e-mail зоні;

Х5 – підприємство має власну веб-сторінку;

Х6 – веб-сторінка підприємства:

– має доменне ім’я не нижче 2-3 рівня;

– має високий рівень цитування;

– має високий рівень „хітів” та „хостів” (відвідувань);

– має власну розсилку новин;

– додатній баланс позитивних і негативних відгуків у „гостьовій книзі”;

Х7 – реклама у друкованих ЗМІ розташовується постійно і займає місце на бізнес-шпальтах;

Х8 – реклама на ТБ і радіо має високу якість і розміщується у prime-time;

Х9 – підприємство входить до регіональних та загальнодержавних рейтингів якості, а його керівники – до видань типу „Хто є хто” регіонального та всеукраїнського рівня;

Х10 – підприємство та його працівники мають зареєстровані патенти, ліцензії, ноу-хау;

Х11 – підприємство оплачує медичне страхування своїх працівників;

Х12 – підприємство стабільно виплачує премії та бонуси персоналу;

Х13 – підприємство сприяє додатковій освіті своїх працівників;

Х14 – ділова активність фірми – підприємство має довгострокові корпоративні контракти з:

– постачальниками програмного забезпечення;

– постачальниками Інтернет-послуг;

– операторами мобільного зв’язку;

– фірмами-перевізниками;

– закладами оптової та роздрібної торгівлі та ін.;

Х15 – додатній баланс позитивних та негативних згадувань про підприємство у ЗМІ;

Х16 – підприємство витрачає кошти на благодійність;

Х17 – підприємство сприяє розвиткові інфраструктури міста;

∑X – сумарна оцінка впливів факторів (Х1 ... Х17) на відповідний показник осі Y.

Аналіз проводиться за наведеною формою (рис. 3.3). До вільних клітинок у відокремленій області по колонках вносяться оцінки факторів (Х1 ...Х17) від 0 до 4 за шкалою:

0 – фактор відсутній;

1 – фактор виражений слабо;

2 – фактор виражений посередньо;

3 – фактор виражений сильно;

4 – фактор виражений дуже сильно.

Потім у графі „∑X” сумуються зазначені оцінки для кожного з показників групи STABILITY і для всієї групи в цілому та порівнюються з даними графи „max ∑X” (максимально можливими значеннями). На основі одержаних результатів можна зробити висновки про ймовірну фінансову стабільність чи нестабільність даного підприємства.

Рис. 31. Форма для аналізу опосередкованих індикаторів фінансової стабільності фірми

Система показників STABILITY в жодному випадку не є альтернативою аналізу даних фінансової звітності суб’єкта господарювання, а може бути розглянута як доповнення до нього у таких випадках:

• за умов інформаційної асиметрії, тобто коли частина даних, необхідних для аналізу офіційної звітності підприємства, є за певних причин недоступною, або вважається недостатньо достовірною;
• при порівняльному аналізі двох або більше підприємств, коли їх ключові фінансові показники мають близькі значення, і є необхідність врахувати додаткові індикатори.

• Шикин Е.В., Чхартишвили А.Г. Математические методы и модели в управлении: Учеб. пособие. – 3-е изд. – М.: Дело, 2004. – 40 с. (Часть 3, Глава 21, §21.1, с. 400-411)
• Рогальська Н.Г. Організація управління підприємством на основі комерційної концесії: Дис… канд. ек. Наук: 08.06.01. – Херсон, 2006. – 220 с. (Розділ 2, §2.3, с. 99-123; Розділ 3, §3.1, с. 123-141)
• Євдокимова Н.М., Кірієнко А.В. Економічна діагностика. Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: КНЕУ, 2003. – 110 с. (Тема 5, с. 44-49)
• Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз суб’єктів господарювання. Монографія. – К.: КНЕУ, 2001. – 387 с.