Лекції з дісципліни "Мікроекономіка"

Мікроекономіка

Тема 1. Введення в мікроекономіку

Тема 2. Основи теорії попиту та пропозиції

Тема 3. Еластичність попиту і пропозиції

Тема 4. Теорія споживчого вибору та її використання у коммерційній діяльності

Тема 5. Теорія фірми. Виробництво. Витрати. Прибуток

Тема 6. Пропозиція й умова максимізації прибутку фірми і галузі на ринку досконалої конкуренції

Тема 7. Пропозиції в умовах монополії

Тема 8. Пропозиція в умовах олігополії

Тема 9. Пропозиція в умовах монополістичної конкуренції

Тема 1. Введення в мікроекономіку

1.1. Що виробляти і у якому обсязі?

1.2. Яким чином виготовляти обрані товари?

1.3. Для кого призначені вироблені блага?

1.4. Який обсяг ресурсів використовувати для поточного споживання, який – для майбутнього?

Економічна теорія вивчає прийняття рішень при розподілі рідкісних ресурсів між різними варіантами їх використання. Час, гроші, природне багатство, праця, устаткування - обмежені. Проблема обмеженості ресурсів змушує людей робити вибір для задоволення своїх потреб. При виборі оптимального варіанта використання ресурсів ми завжди стоїмо перед альтернативою, тому «альтернативною вартістю» зробленого вибору можна назвати найкращий із варіантів, якими довелося пожертвувати. Здійснюючи вибір, необхідно узгоджувати результат використання ресурсів з певною платою за можливість такого вибору. Рішення, які щодня приймають домогосподарства, фірми, інвестори, по використанню рідкісних ресурсів, повинні забезпечувати нормальне функціонування економіки. У суспільстві обмеженість ресурсів вимагає робити вибір для вирішення таких проблем:

1.1. Що виробляти і у якому обсязі?

Обмеженість ресурсів зумовлює те, що збільшення пропозиції будь-якого товару неможливо без зменшення пропозиції іншого товару. Автомобільна фірма, маючи певні площі, кількість устаткування та робочих, не може одночасно збільшити випуск мікроавтобусів і випуск седанів. Зробивши більше мікроавтобусів, фірма відмовляється від можливості виробництва певної кількості седанів. У цьому випадку річна плата за збільшення виробництва мікроавтобусів – відмова від річного обсягу виробництва седанів. Фірма зробила правильний вибір розподілу ресурсів, якщо попит на мікроавтобуси високий. Суспільство, у цілому, теж зіштовхується з проблемою «що виробляти?». Припустимо, у гіпотетичній економіці виробляють два товари: одяг ( у ) і продукти харчування ( х ), але існують такі обмеження:

• кількість ресурсів і рівень розвитку продуктивних сил на цей час постійні;
• повне та ефективне використання ресурсів.

За допомогою простої економічної моделі - кривої виробничих можливостей - проілюструємо проблему «що й скільки виготовляти» з використанням, поняття «альтернативна вартість» (мал. 1)

Мал.1. Крива виробничих можливостей.

Крива АВСD визначає границю виробничих можливостей нашої гіпотетичної економіки. У точці А всі ресурси використовуються для виробництва одягу. У точці B всі ресурси використовуються для виробництва продуктів харчування. При пересуванні з точки А в точку В і С ми відмовляємося від виробництва певної кількості одягу, щоб виготовляти чи збільшити виробництво продуктів харчування. Точка N - неефективне використання ресурсів. Точка О - перебуває вище виробничих можливостей цієї економіки. За наявності постійних ресурсів, крива може переміститися в точку О лише за розвитку науково-технічного прогресу та використанні його результатів (нові технології) у виробництві.

Кількість одиниць товару, яким необхідно пожертвувати заради виробництва однієї додаткової одиниці іншого товару, називається вартістю втрачених можливостей чи альтернативною вартістю .

1.2. Яким чином виготовляти обрані товари?

Для виробництва можуть бути використані альтернативні ресурси (високомеханізована чи ручна праця). Коли науково-технічний прогрес забезпечує більший обсяг випуску за тих самих ресурсів, менеджери, які приймають рішення, повинні порівняти вигоду від використання нової технології і витрати, пов'язані з її впровадженням.

1.3. Для кого призначені вироблені блага?

Добробут людини частково залежить від кількості щорічного споживання товарів і послуг. Обсяг споживання, у свою чергу, залежить від доходу (зарплата, дивіденди, відсотки). Рішення, прийняті як індивідом, так і державою, впливають на характер розподілу доходів. Дохід людини залежить також від податків і платежів державних органів (пенсія, безплатне медичне обслуговування, безплатна освіта). Тому розподіл між громадянами доходу, який може бути витрачений, залежить від рішень, що впливають на надходження, податки і урядові платежі.

1.4. Який обсяг ресурсів використовувати для поточного споживання який - для майбутнього?

Ресурси можуть бути використані для невідкладного споживання або частина ресурсів може бути використана для забезпечення споживання в майбутньому. Має бути прийняте рішення, яку частину доходу зберегти для фінансування капіталовкладень в економіку, для збільшення виробничих потужностей, для накопичення доходу в сім`ї.
Сучасна мікроекономіка вивчає, як вирішуються ці запитання. Таким чином, мікроекономіка – це наука про прийняття рішень економічними суб'єктами, домогосподарствами і фірмами.

Об'єкт мікроекономіки – економічна діяльність людей і загальні економічні проблеми, що виникають.

Суб'єкти мікроекономіки – окремі індивіди, домогосподарства, фірми, власники ресурсів, урядові та громадські інститути.

Кожен з цих суб'єктів прагне до максимізації своєї чистої вигоди, зіставляючи граничні витрати й граничний виграш від цих витрат. Це визначає мотиви їх поведінки і зумовлює вибір того чи іншого рішення. Споживачі визначають, як найкраще витратити свій доход, щоб отримати максимум задоволення, а фірми прагнуть вибрати найкращу комбінацію з наявних ресурсів, щоб при даних цілях виробити таку кількість продукції, яке принесе їм максимальний прибуток.

Знання основних принципів, щодо прийняття рішень в мікроекономіці, може істотно підвищити ефективність практичної діяльності. Тому метою економічної теорії є з'ясування і аналіз цих принципів і закономірностей.

Основним методом, що застосовується у мікроекономіці, є метод граничного аналізу . Порівнюючи втрати та переваги, суб'єкт оцінює не загальне їх значення, а приріст користі чи збитків. Для прийняття рішень мають значення саме ці прирости, додаткові результати, які й визначають економічну поведінку суб'єкта.

Тема 2. Основи теорії попиту та пропозиції

2.1. Попит. Закон попиту. Чинники, які впливають на попит.

2.2. Пропозиція. Закон пропозиції. Чинники, які впливають на пропозицію.

2.3. Ринкова рівновага. Механізм взаємодії попиту і пропозиції.

2.4. Державне регулювання ринку та його вплив на ринкову рівновагу.

2.5. Практичне застосування дії закону попиту і пропозиції.

2.1. Попит. Закон попиту. Чинники, які впливають на попит.

Попит (Q_D) - це співвідношення між двома змінними – ціною і кількістю блага, яке споживачі хочуть і можуть купити за цією ціною. Попит – це перелік цін і кількостей. Основна властивість попиту полягає у тому, що при незмінності інших параметрів, зниження ціни веде до відповідного зростання величини попиту. І, навпаки, підвищення ціни веде до відповідного зменшення величини попиту (закон попиту).

Обсяг (величина) попиту – конкретна кількість блага, яку споживач хоче купити за конкретною ціною. Величина попиту змінюється із ціною, але зміна попиту вплине як на ціну, так і на величину попиту. Існує негативний, чи зворотній зв'язок між ціною і величиною попиту, яка називається законом попиту . Цей зв'язок можна зобразити у вигляді простого двовимірного графіка, побудованого виходячи з наведених даних в таблиці 1:

Таблиця 1. Попит індивідуального покупця на кукурудзу:

Мал.2. Величина попиту

Математична залежність величини попиту від ціни, в загальному вигляді може бути представлена функцією: Q_D= f(Р); Q_D= С - d • Р ( лінійна функція попиту ), де c і d - додаткові параметри. Ця функція – математичне вираження закону попиту, в якій виражено, як обсяг попиту на товар (Q) залежить від його ціни (Р).

Чинники, які впливають напопит.

Споживач, приймаючи рішення про купівлю товару, орієнтується не тільки на ціни. Серед реального життя споживач враховує ще й інші нецінові чинники: свій дохід, наявність можливих замінників товару, а також свої уподобання, моду та ін. Тобто можна зробити висновок, про те що функція попиту є функцією кількох змінних величин. Розглядаючи функцію попиту як функцію лише ціни, ми припускаємо, що всі інші чинники - постійні.

Зміна ціни приводить до руху уздовж кривою попиту (мал. 2).

Зміна нецінових чинників приводить до зміщення всієї кривої D₀вгору(D₁) чи вниз (D₂) (мал. 3)

Мал.3. Зміни величини попиту під впливом нецінових чинників

Нецінові чинники, які впливають на попит:

1) дохід; 2) ціни на спряжені товари; 3) смаки і уподобання; 4) кількість споживачів на ринку; 5) очікування споживачів; 6) пора року; 7) національні традиції.

1 . Дохід . Вплив доходу на попит дуже суттєвий. Здебільшого збільшення доходу веде до збільшення попиту (зміщення кривої вгору). Хоча, із зростанням доходу споживання деяких товарів може скорочуватися, коли споживач заміняє їх дорожчими і якіснішими (зміщення кривої вниз ліворуч).

2 . Ціни на спряжені товари . Попит може змінюватися в обох напрямах залежно від типу товару, який може бути взаємозамінним чи взаємодоповнюючим. Для взаємозамінних товарів: при підвищенні ціни на один із них попит на другий збільшується (зміщення кривої вгору). Взаємодоповнюючі товари споживаються одночасно, тому при підвищенні ціни на один такий товар скорочується попит на інший, і навпаки.

3. Смаки і уподобання . Сприятливим для даного продукту є зміна споживчих смаків чи переваг, викликане рекламою чи зміною моди, означатиме, що попит зросте по кожній ціні (зміщення кривої попиту праворуч). Несприятливі зміни в уподобаннях викличуть зменшення попиту і зміщення кривої попиту ліворуч. Слід зазначити, що технологічні зміни, в вигляді появи нового продукту, можуть привести до зміни споживчих смаків. Наприклад, поява компакт-дисків призвело до скорочення попиту на платівки.

4. Кількість споживачів на ринку . Із збільшенням цього показника попит зростає (зміщення кривої праворуч), і навпаки, із зменшенням кількості споживачів попит спадає (зміщення кривої ліворуч).

5. Очікування . Споживчі очікування, щодо таких чинників, як майбутні ціни на товари, наявність товарів і майбутній дохід, здатні змінити попит. Очікування споживачів щодо можливості підвищення цін в майбутньому можуть спонукати їх купувати більше (зміщення кривої попиту праворуч), очікування збільшення доходів може змусити споживачів менше обмежувати поточні витрати. Навпаки, очікування падіння цін і зниження доходів веде до скорочення поточного попиту на товари. (зміщення кривої попиту ліворуч)

2.2. Пропозиція. Закон пропозиції. Чинники, які впливають на пропозицію.

Обсяг (величина) пропозиції (Q_S) становить певна кількість товару, який фірма реалізує за певною ціною. Існує прямий (позитивний) зв'язок між ціною і кількістю запропонованого продукту. З підвищенням цін відповідно зростає і величина пропозиції; зі зниженням цін скорочується і величина пропозиції. Цей специфічний зв'язок називається законом пропозиції. Цей закон показує, що виробники хочуть виготовити і запропонувати для продажу більшу кількість свого продукту за високою ціною, ніж вони хотіли б це робити за низькою ціною. Залежність між ціною і пропозицією можна зобразити у вигляді графіка, послідовно з'єднавши точки, узяті з таблиці 2:

Таблиця 2

Мал.4 Зміни пропозиції під впливом нецінових чинників.

Зміна ціни призводить до руху уздовж кривої пропозиції (мал. 4). Так, як і крива попиту, крива пропозиції може зміщуватися під впливом цінових факторів .

Нецінові фактори, які впливають на пропозицію:

1) ціни на ресурси; 2) витрати виробництва; 3) технологія виробництва; 4) податки і дотації; 5) ціни на інші товари; 6) очікування зміни цін; 7) кількість продавців на ринку; 8) пора року.

Зсув кривої S₀до S₁означає збільшення пропозиції: виробники при цьому поставляють більшу кількість продукту по кожній із можливих цін. Зсув ліворуч, від S₀до S₂, вказує на скорочення пропозиції: виробники пропонують меншу кількість продукту по кожній із можливих цін.

1 . Ціни на ресурси . Крива пропозиції фірми грунтується на витратах виробництва, значну частину яких становить вартість ресурсів. Тому зниження цін на ресурси знижує витрати виробництва і збільшує пропозицію, тобто крива пропозиції переміститься праворуч (і навпаки - підвищення цін на ресурси змістить криву ліворуч).

2. Технологія виробництва . Удосконалення технологій дозволяє зменшити витрати виробництва на одиницю продукції, що призведе до зменшення загальних витрат і збільшення пропозиції.

3. Податки і дотації . Підприємства розглядають більшість податків як витрати виробництва. Тому підвищення податків збільшить витрати підприємства і зменшить пропозицію. Навпаки, дотації (держава субсидіює виробництво якогось товару) дозволяють скоротити витрати і збільшити пропозицію.

4. Ціни на інші товари . Зниження ціни на один товар може спонукати виробників збільшити випуск і пропозицію іншого (замінника) товару по кожній з можливих цін. І навпаки, підвищення ціни на один продукт, призведе до зниження пропозиції товару-замінника.

5. Очікування зміни цін . Якщо очікується підвищення цін, то виробники можуть затримати випуск на ринок своєї продукції і тим самим скоротити поточну пропозицію. Але, у багатьох галузях обробної промисловості очікування підвищення цін здатне спонукати фірми збільшити виробничі потужності і тим самим викликати збільшення пропозиції.

6. Кількість продавців на ринку . При даному обсязі виробництва кожної фірми, чим більша кількість продавців продукції, тим більша ринкова пропозиція. При вступі в галузь більшої кількості фірм крива пропозиції стане зміщуватися праворуч. Якщо в галузі мала кількість фірм, то відповідно ринкова пропозиція є малою. Це означає -якщо фірма виходить з галузі крива пропозиції зміщується ліворуч. Математична залежність величини пропозиції від ціни виражається лінійної функцією пропозиції:

Q_s = f(P);Q_S = a + b∙P, де а і b - додаткові параметри.

2.3. Ринкова рівновага. Механізм взаємодії попиту і пропозиції. Роль ціни.

Ринок знаходиться у рівновазі за умови: Q_D= Q_S

Зміни в ринковій рівновазі можуть відбуватися як під впливом цінових, так і нецінових факторів. Якщо цінові фактори впливають на зміну величини попиту чи пропозиції, то нецінові впливають на сам попит і пропозицію. Уявімо, що ціна рівноваги на ринку курятини – 12 гривень за кг при кривій попиту D₁. При такій ціні величина попиту і пропозиції -збалансовані, і рівноважний обсяг продукту на ринку 1 млн. кг за місяць. Ця ринкова рівновага відповідає точці Е 1 на мал. 6.

Мал. 6 Зміни ринкової рівноваги при зміні попиту .

Тепер уявімо, що наступного місяця різко скоротилися доходи споживачів. Це приведе до зниження попиту на курятину. Крива попиту D₁зміщується ліворуч до положення D₂. Згодом має відбутися зниження рівноважної ціни. Але, якби ціни залишилися на попередньому рівні, то за такої ціни величина попиту, побудована на новій кривій D₂, була б меншою величини пропозиції. У результаті, на ринку був би надлишок курятини, який би тиснув на ціну згори, і привів би до її зниження. Нова рівноважна пропозиція відповідатиме тій точці E₂, де Q_S=Q_D, тобто за ціною 10 гривень за кілограм, положення рівноваги зміщується з точки E₁в Е2, де кількість продажів знижується до 0,8 млн. кілограм за місяць. Вплив зменшення попиту виражається зниженням ринкової рівноважної ціни, на яку продавці відповідають зниженням обсягів пропозиції, пересуваючись вгору по кривій пропозиції з точки E₁в точку Е2 (мал.6). Аналогічно, підвищення попиту, при інших рівних умовах, підвищить рівноважну ціну і обсяг пропозиції. Наприклад, підвищення цін на яловичину при інших (рівних) умовах, може привести до підвищення попиту на курятину, що приведе до підвищення рівноважної ціни пропозиції. Ринкова рівновага буде також змінюватися у відповідь на зміну пропозиції. На малюнку 7 ринкова рівноважна ціна і обсяг товару спочатку відповідають точці E₁, у якій ціна дорівнює 12 гривень за кілограм при кількості 1 млн. кілограмів за місяць.

Мал. 7 Зміни ринкової рівноваги при зміні пропозиції.

Тепер уявімо, що наступного місяця станеться підвищення цін на корм для птахів. Це зменшить пропозицію на курятину. Зменшення пропозиції призведе до переходу на нове рівноважне положення, в точці Е₂. Ціна рівноваги підніметься до 15 гривень за кілограм, а обсяг попиту зменшиться до 0,8 млн. кг за місяць. Якби ціна не підвищилася до цього рівня, то на ринку виник би дефіцит продукту. При новій рівноважній ціні, 15 гривень, обсяг пропозиції, заснований на новій кривій пропозиції S₂, дорівнює обсягу попиту (Q_S=Q_D). Зниження пропозиції курятини призведе до підвищення ціни на неї. Покупці відповідають на підвищення ціни зменшенням обсягу попиту. Тобто, при вищій ціні покупці хочуть купити менше курятини, ніж раніше. Отже, зростання пропозиції передає інформацію про підвищення доступності товарів шляхом понижувальної дії на ціну. Реакція споживача на зниження ціни товару виражається підвищенням обсягу попиту. Зв'язок між змінами обсягу пропозиції і обсягу попиту виникає із зміни ціни. Здатність конкурентних сил попиту і пропозиції встановлювати таку ціну, за якої рішення про купівлю та продаж синхронізуються, називають врівноважуючою функцією цін . Будь-яка рівноважна ціна розвантажує ринок, не залишаючи обтяжливого надлишку в продавців (заощаджуючи рідкісні ресурси) і не створюючи дефіцит для покупця.

Математичне вираження ринкової рівноваги:

При цьому рівноважна ціна

Рівноважний об'єм

2.4. Державне регулювання ринку та його вплив на ринкову рівновагу .

Основними інструментами державного регулювання ринку є:

1. фіксовані ціни:
   • встановлення верхнього рівня цін;
   • встановлення нижнього рівня цін;
2. встановлення імпортних квот;
3. податки;
4. дотації.

Встановлення верхнього рівня цін.

Верхній рівень ціни представляє собою законодавчо встановлену максимальну ціну, за якою продавцям дозволяється продавати свій товар чи послугу. Підставою для запровадження верхнього рівня ціни на конкретні продукти є уявлення про те, що обмеження цін дозволять споживачам купувати деякі товари першої необхідності чи послуги, які вони не змогли б купити при рівноважних цінах. Прикладом може служити контроль за рентними платежами і закони про лихварство, які визначають максимальну норму відсотка, яку дозволяється стягувати з боржників. У широких масштабах верхнього рівня цін, чи загальний контроль за цінами, застосовуються для обмеження інфляційних процесів в економіці. Збільшення доходів населення зумовлює зміщення кривої попиту на цукор праворуч, так, що рівноважна ціна дорівнюває 3,2 гривні за кг. З одного боку, швидке зростання цін на цукор сприяє інфляції, з іншого – виключає із числа покупців цукру ті сім'ї, чиї грошові доходи не встигали за швидким зростанням вартості життя. Тому, щоб протидіяти інфляції і зберегти цукор на столах бідняків, уряд встановив верхній рівень цін на рівні 3 гривень за кг. (Встановлення верхнього рівня цін має сенс тоді, коли він нижче рівноважної ціни).

Мал.8 Вплив встановлення внрхнього рівня цін на ринкову рівновагу.

Як наслідок запровадження верхнього рівня цін, здатність вільного ринку до природного регулювання була паралізована. Тобто за ціни 3 гривні величина попиту на цукор дорівнює Q₂, а величина пропозиції лише Q₁. Отже, виникне стійкий дефіцит між Q_Sі Q_D. Величина дефіциту перебуває у прямій залежності від еластичності попиту і пропозиції, інакше кажучи, встановлення ціни 3 гривні порушує звичайні процеси пристосування, коли конкуренція між покупцями призвела б до зростання цін, тим самим одночасно стимулюючи розширення виробництва і витіснення деяких покупців з ринку доти, поки дефіцит не зникне при рівноважному рівні ціни та кількості продукції. Порушуючи процеси саморегуляції ринку верхній рівень цін створює проблеми, які виникають при відсутності ринкової рівноваги. Тому, уряду доводиться встановлювати певну систему нормування продукції для споживачів шляхом випуску споживчих карток. Проте використання карткової системи не вирішує іншої проблеми. Крива попиту може показати наявність безлічі покупців, котрі прагнуть купити цукор за ціною, яка перевищує встановлений в верхній рівень цін. Тому,не дивлячись на зусилля бюрократичного апарату по веденню контролю за цінами, з'явиляються нелегальні чорні ринки, на яких дефіцитні товари продаються за цінами вище встановлених.

Встановлення нижнього рівня ціни.

Нижній рівень ціни - мінімальна ціна, встановлена урядом, яка перевищує ціну рівноваги, і зазвичай застосовується у тих випадках, коли вільне функціонування ринкової системи не здатне забезпечити достатній рівень доходів певним групам продавців ресурсів чи виробників. Найбільш відомим прикладом встановлення урядом нижнього рівня цін – законодавство про мінімум заробітної плати, а також підтримка цін на сільськогосподарську продукцію. Припустимо, що поточна ринкова ціна на курятину становить 12 грн. за кг, яка не покриває витрати фермерів. Уряд приймає рішення надати їм допомогу, законодавчо встановивши ціну на рівні 13 грн. за кг. За будь-якої ціни, яка перевищує ціну рівноваги, обсяг пропозиції виявиться більшим за обсяг попиту на продукцію, тобто, виникне стійкий надлишок пропозиції. Фермери будуть прагнути пропонувати на ринок більше продукції, ніж та її кількість, яку захочуть придбати покупці за мінімальними цінами. Розміри цього надлишку будуть пропорційні еластичності попиту і пропозиції. Чим вища еластичність, тим більше надлишок.

Мал . 9 Вплив на ринкову рівновагу встановлення нижнього рівня цін.

Так, як і у випадку із верхнім рівнем цін можливість вільного ринку до нормування буде паралізована запровадженням регульованої ціни. На малюнку 9 ілюструється ефект нижнього рівня цін. Нехай S і D – криві пропозиції і попиту на кукурудзу. Очевидно, рівноважна ціна дорівнюватиме Р (12 грн.), а рівноважна кількість – Q. Якщо уряд встановить підтримувану ціну Р (13 грн.), фермери намагатимуться довести виробництво до Q_S, а споживачі куплять лише Q_D.

При цьому в розпорядженні уряду є два підходу до розв'язання цієї проблеми. По-перше, воно може ввести в дію конкретні програми обмеження виробництва чи стимулювання попиту (наприклад, вивчити нові можливості використання цих сільськогосподарських продуктів), з метою, скорочення розриву між ціною рівноваги і мінімальної ціною, а отже, і величину надлишку. Якщо ці зусилля виявляються не цілком успішними, уряд має закупити зайву продукцію (тим самим, субсидуючи фермерів) і закласти її на зберігання, або якось інакше розпорядитися нею. Таким чином, верхні, і нижні рівні цін позбавляють механізм вільної ринкової взаємодії попиту і пропозиції властиву йому здатність встановлювати відповідність між рішеннями виробників про поставки і рішеннями покупців про купівлю товару. Ціни які вільно встановлюються автоматично нормують продукт для покупців, регульовані ціни цього не роблять. Відповідно, уряду доводиться брати на себе вирішення проблеми нормування, встановлення верхнього рівня цін , а також проблем закупівлі чи знищення надлишків, що виникають внаслідок запровадження мінімальних цін. Державне регулювання цін має суперечливі наслідки. Пропоновані вигоди від запровадження верхніх і нижніх рівнів цін для споживачів і виробників окремо слід зіставляти з втратами, які виникають у зв'язку з цим дефіцитом і товарним надлишком.

Встановлення імпортних квот.

Імпортні квоти захищають національну промисловість від іноземної конкуренції. Квота на імпорт встановлює межу пропозиції після досягнення річної квоти і перешкоджає зростанню пропозиції у відповідь на зростання цін. У 1981 р. уряд США встановив імпортну квоту на японські автомобілі Q_L= 1,68 млн. на рік. Рівновага на ринку японських автомобілів відповідало точці Е_1.

Мал . 10 Вплив квот на ринкову рівновагу.

У 1983 році внаслідок виходу з кризи зі збільшенням споживчого доходу, попит на японські автомобілі збільшився. Крива попиту змістилася в положення D₂. Якби не було квоти, обсяг пропозиції підвищився б до Q` і ціна піднялася б до Р`. Але квоти не дозволили збільшити пропозицію, в результаті ціни збільшилися до Р₂. Нову рівновагу досягнуто в точці Е₂. Через квоти американським споживачами було сплачено за японські автомобілі на 1000 дол. дорожче, а доходи японських виробників та дилерів зросли на 2 млрд. доларів.

Податки.

Найцивілізованішим інструментом державного регулювання ринку вважаються податки, вони не обмежують свободу дій суб'єктів ринку та не порушують функціонування ринкових процесів. Вплив податків на ринкову рівновагу можна розглянути на прикладі акцизного податку. Умовно візьмемо два варіанти:

• податок виплачують продавці;
• податок виплачують покупці.

Перший варіант. Припустимо, що введений податок на кожну одиницю блага становив Т грн. Припустимо, що до запровадження податку лінія попиту займала положення D₁а лінія пропозиції – S₁. Рівноважна ціна становила P₁, рівноважний обсяг продаж – Q₁(мал.11). У результаті запровадження податку лінії пропозиції переміститься вгору на величину Т, оскільки для одержання тієї ж суми доходу продавець буде згоден продати це благо за ціну, яка вище колишньої на величину Т грн.. Лінія пропозиції займе становище S₂. На ринку встановлюється нова рівновага, коли обсяг продажу, скоротився з Q₁до Q₂, ціна для покупців підвищиться з P- до Р+. Загальна сума податку, що надходить у держбюджет дорівнюватиме площі прямокутника P + ABP–. Податок відповідно до умови цього варіанту, виплачують продавці, але тягар податку розподіляється між продавцями і покупцями. Внесок продавців дорівнює площі прямокутника P₁CBP–, а внесок покупців P + ACP₁.

Другий варіант . Акцизний податок вносять до держбюджету покупці. Покупці будуть згодні купити такий же об'єм блага, якщо його ціна без податку буде на Т грн нижче. У такому випадку покупці заплатять ціну з включенням податку, рівну колишній ціні. У результаті лінія попиту зміститься вниз на Т (мал.12). Новий обсяг продажів Q₂, ціни P+ і P- будуть аналогічними, так само як і у варіанті, коли податок вносять продавці. Отже, втратив значення той факт, хто виступає безпосереднім платником податку – продавці чи покупці. З мал. 12 видно, що пропорції в розподілі податкового тягаря між продавцями і покупцями залишаються такими ж, що й при сплаті податку продавцями. Розподіл податкового тягаря між продавцями і покупцями залежить від співвідношення в нахилах лінії попиту і пропозиції. Чим більше нахил лінії попиту, і чим менше нахил лінії пропозиції, тим більша частина податкового тягаря припадає на покупців і тим менша на продавців. ( мал.13) З мал.13а видно, що внесок покупців дорівнює площі прямокутника P+АСР₁, а внесок продавців Р₁СВР–. На мал. 13б зображено протилежне становище, коли більша частина податкового тягаря лягає на продавців, а менша на покупців.

Мал.12 Вплив акцизного податку на рівноважний об'єм ринку при виплаті його покупцям

Дотації.

Розглянемо вплив державного регулювання ринку з допомогою дотацій.

.

Мал. 13 Вплив на ринкову рівновагу акцизного податку при оплаті його покупцями

Дотація – це негативний податок, чи «податок навпаки». Дотація встановлюється в відсотках до ціни блага, або в абсолютній сумі на одиницю блага. Дотації, як правило, отримують виробники, але можуть отримати споживачі.

Припустимо, що лінія попиту і пропозиції спочатку займали положення відповідно D1 і S₁. Рівноважний об'єм продажів дорівнював Q₁, а рівноважна ціна – P₁.

У результаті введення дотації з держбюджету виробникам цього блага розміром V грн. на кожну одиницю відбудеться зрушення лінії пропозиції вниз на V грн., оскільки дотація продавцям буде рівнозначна зниженню їх витрат. Раніше виробники згідні були продати обсяг благ, якщо ціна без дотації буде на V грн. нижче (P₁). У цьому разі обсяг продаж зросте до Q₂, ціна для покупців знижується до P-, ціна, отримувана виробником підвищується до P. Як і при оподаткуванні, отримана дотація не повністю надходить у розпорядження виробників. Їм дістанеться лише частина, інша частина надійде у розпорядження покупців. Аналогічним буде результат і в разі, коли дотацію отримують покупці. Відмінність полягає у. зсуві на ту ж величину V грн. лінії попиту, а не лінії пропозиції.

2.5. Практичні приклади дії закону попиту і пропозиції.

Мал.14 Вплив на ринкову рівновагу потоварної дотації.

а) Цінова підтримка: ринок молока.

Припустимо, що спочатку ринок молока знаходиться у рівновазі в точці Е₁(мал. 15) Зміна смаків покупців зміщує криву попиту до положення D₂. Якби ціна могла вільно падати, то тимчасовий надлишок тиснув на неї згори доти, поки не встановилася б нова рівновага за ціни, рівної 10 доларам за центнер. Натомість уряд встановлює на молоко ціну підтримки на рівні 13 доларів за центнер. Уряд купує надлишкове молоко і переробляє його в масло і сир, утримуючи ціну від падіння.

Порушення ринкової рівноваги призводить до того, що ціна підтримки посилає дезорієнтаційну інформацію споживачам і виробникам. Споживачам ціна 13 доларів за центнер каже: «Альтернативна вартість молока висока, потрібно зменшити споживання». А виробникові ця ціна каже: «Усе чудово. Треба продовжувати використовувати ресурси для збільшення виробництва молока». А зниження ціни до 10 доларів за центнер дасть іншу інформацію. Споживачі подумають: «Молоко дешеве і доступне. Хоча у ньому багато холестерину, потрібно пити більше молока». Виробники ж будуть розмірковувати інакше: «Альтернативна вартість молока занадто низька, потрібно пошукати краще застосування нашої робочої сили, капіталам та ресурсам». У результаті спотворені ринкові орієнтири призвели до збільшення поголів'я молочного стада, а урядові програми цього обмеження призвели до того, що було виведено нова каліфорнійська порода корови, яка дає 9000л. на рік (порівняно з 5900л. надоїв від старих порід).

Мал . 15 Цінова підтримка на ринку молока

б) Встановлення верхнього рівня ціни: Контроль за рентою.

Політика контролю за рентою передбачає поліпшення умов для квартиронаймачів за рахунок домовласників і існує у великих містах США. У результаті встановлення верхньої межі ціни ринкова рівновага порушується, і виникають очікувані й непередбачувані ефекти, представлені на мал. 16.

def - Дефіцит викликаний введениням потолка ренти (зростає в довгостроковому періоді)
P_{e_ _}- Рівноважна рента.
P_max- Верхня межа ренти.
LS - Довгострокова пропозиція
P/м. - Арендна плата за місяць.
Q - Кількість арендованих приміщень. (в тис)
Мал 16. Ефекти від контролю за рентою

Очікуваний ефект від контролю за рентою заключається у вигоді квартиронаймачів за рахунок домовласників. Непередбачені ефекти у короткостроковому періоді пов'язані з дефіцитом квартир через зниження ціни та збільшення попиту.

Непередбачені ефекти . Політика контролю за рентою, яка має собі на меті поліпшення умов життя квартиронаймачів за рахунок домовласників, представляє класичний приклад дії закону непередбачених наслідків. У короткостроковий період часу, коли кількість квартир постійна, непередбачені наслідки випливають з дефіциту, породженого контролем. Дефіцит виникає тому, що величина попиту більше при встановленні верхнього рівня цін, ніж при високій рівноважній ціні. Ріст величини попиту має кілька причин. По-перше, люди, котрі раніше могли б мати власний будинок, тепер, можливо, віддадуть перевагу орендуванню житла. По-друге, люди, котрі раніше жили в передмістях без контролю за рентою, тепер шукатимуть житло з контрольованою рентою у центрі міста. По-третє, кожен наймач захоче тепер мати житло більшої площі, що призведе до обсягу попиту на житло (мал.16). Дефіцит створює проблеми, як для домовласників, так і для наймачів. Як буде розподілене житло між великою кількістю бажаючих? Як домовласники, так і їх клієнти починають активно реагувати на створену ситуацію. Можливо, що домовласники спробують знайти приховані форми підвищення ренти. Це підвищення може мати форму дуже великих, некомпенсуючих заставних платежів. Також може проводитися продаж старих меблів за підвищеними цінами, як умова оренди житла. Нарешті, витрати на технічне обслуговування і страхування, які раніше на себе брали самі домовласники, тепер можуть лягти на плечі квартиронаймачів.

Непередбачені ефекти в довгостроковий період часу . У довгостроковий період, контроль за рентою призводить до інших непередбачених ефектів. Довгостроковий період часу, це облік зростання чи зниження кількості орендних елементів, потім спорудження, чи виведення з експлуатації старих будинків. При інших рівних умовах,чим вищий рента, тим швидше темпи будівництва, і чим нижче рента, тим швидше будинки виводяться з дії і перепрофілюються. Ця закономірність позначається на кривій пропозиції в довгостроковий період, і має позитивний нахил (частина (б) мал.16). Якщо контроль за рентою не дозволяє домовласникам скрито збільшувати орендну плату, то кількість орендних одиниць падає, і ринок переходить з стану Е₁в Е₂. У точці Е₂непередбачені ефекти, які з'явилися в короткостроковий період, стали більш потужними. Інтенсивність дискримінації в розподілі житла зросте порівняно з короткостроковим періодом, оскільки збільшиться різниця між реальною кількістю запропонованих квартир і кількістю, яку вимагають споживачі. Графічно ця різниця показана горизонтальним розривом між кривими попиту і пропозиції за найвищої ціни. У короткостроковий період дефіцит становить 50 000 одиниць. У довгостроковий період цей дефіцит зросте до 75 000 одиниць.

Питання для повторення

1. Дати визначення «попит, обсяг попиту, пропозиція, обсяг пропозиції».
2. Визначити чинники, які впливають на попит, пропозицію.
3. У чому полягає стан ринкової рівноваги?
4. Роль ціни як регулятора ринкової економіки.
5. Які наслідки на економіку можуть мати місце в результаті встановлення верхнього і нижнього рівня цін?
6. До чого може призвести встановлення державою імпортних квот?

Тема 3. Еластичність попиту і пропозиції

3.1 Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною. Фактори, які впливають на еластичність.

3.2 Еластичність попиту за доходом.

3.3 Перехресна еластичність попиту.

3.4 Еластичність пропозиції.

3.5 Практичне застосування еластичності в економічному аналізі.

3.1. Поняття еластичності. Еластичність попиту за ціною.Фактори, які впливають на еластичність.

Відповідно до закону попиту, у відповідь на зниження ціни споживачі стануть купувати більше продукту. Проте ступінь сприйнятливості споживачів до зміни цін буває дуже різна, в залежності від продукту, а також в залежності від діапазону зміни ціни на той самий продукт. Рівень чутливості зміни попиту від зміни ціни вимірює показник еластичності. Еластичність попиту за ціною - відношення відсоткової величини попиту на товар до даної процентної зміни його ціни. Рівень цінової еластичності вимірюється за допомогою коефіцієнта Е_d, який показує, на скільки відсотків зміниться попит при зміні ціни на 1% і розраховується за формулою:

Для виміру сприйнятливості споживачів до зміни цін застосовуються відсоткові, а не абсолютні величини. Від'ємна крива попиту демонструє зворотну залежність, існуючу між ціною і величиною попиту. Це означає, що ціновий коефіцієнт еластичності попиту буде завжди мати негативне значення. Проте в економічних розрахунках використовується абсолютна величина коефіцієнта еластичності. Ціновий коефіцієнт еластичності пропозиції позитивний, оскільки ціна продукту величина його пропозиції пов'язані між собою прямо пропорційною залежністю.

Еластичний попит. Попит на товар вважається еластичним, якщо дана відсоткова зміна ціни призволить до відносно більшої відсоткової зміни величини попиту. У цьому разі Е_d буде більше одиниці. Е_d > 1.

Нееластичний попит . Якщо дана відсоткова зміна ціни супроводжується відносно меншими відсотковими змінами величини попиту, то попит вважається нееластичним. У цьому разі Е_d є меншим за одиницю. Е_d < 1

Одинична еластичність. Між еластичним і нееластичним попитом відбувається гранична ситуація, коли відсоткове зміни ціни та супроводжуючі його відсоткові зміни попиту, рівні між собою. Цей спеціальний випадок називається одиничною еластичністю, оскільки Е_d = 1.

Абсолютно нееластичний попит. Говорячи про нееластичний попит, не можна мати на увазі абсолютну нечутливість покупців до зміни цін. Проте існує крайній випадок, який позначається терміном „абсолютно нееластичний попит”, коли зміна ціни взагалі не приводить ні якої зміни величини попиту. Прикладами можуть служити попит хворих діабетом на інсулін, або ж попит наркоманів на героїн. Графічно таку ситуацію описує крива попиту, паралельна вертикальної осі координат, така, як D на мал. 17 Г).

Абсолютно еластичний попит . Крива попиту D на мал. 17 Д) відповідає абсолютно еластичному попиту. Збільшення ціни викликає зниження попиту до нескінченності. Крива попиту приймає такий вид, коли фірма продає свою продукцію виключно на конкурентному ринку.

Мал.17. Цінова еластичність попиту.

Чинники які впливають на цінову еластичність попиту:

1) Кількість замінників;

2) Питома вага в доході споживача;

3) Предмети розкоші і предмети першої необхідності;

4) Фактор часу.

1. Кількість замінників . Чим більше у конкретного продукту хорошого замінників, тим еластичніший попит на нього. Якщо один з багатьох конкуруючих продавців моркви чи картоплі підвищить ціну на свій продукт, покупці негайно переорієнтовуються на легкодоступні ідеальні замінники, запропоновані його численними конкурентами. Проте попит діабетиків на інсулін чи наркоманів на героїн найвищою мірою нееластичний: у цих продуктів немає близьких замінників. Еластичність попиту на продукт залежить від того, наскільки вузько він визначається. Попит на машинне масло конкретної марки (скажімо, Quaker State), безперечно, більш еластичний, ніж попит на машинне масло взагалі. Масло “Quaker State” можна легко замінити маслом багатьох інших марок, тоді як в цілому у машинного масла немає хорошого замінника.

2. Питома вага в доході споживача . При інших рівних умовах, чим більше місце займає вартість продукту в бюджеті споживача, тим більш еластичним є попит на нього. Зростання цін на олівці чи жувальну гумку на 10% виразиться лише в кількох центах і практично не позначиться на величині попиту на ці продукти. Водночас у 10%-не зростання цін на автомашини чи житлові будинки становитиме, скажімо, 2 тис. і 10 тис. дол. відповідно. Подібне підвищення цін виражає дуже істотну частку річного доходу багатьох сімей, тому можна очікувати значного скорочення величини попиту цих товарів Цінова еластичність попиту на такі товари зазвичай буває досить високою, тому сам попит буде еластичним.

3. Предмети розкоші і предмети першої необхідності . Попит на предмети першої необхідності, як правило, нееластичний; а попит на предмети розкоші зазвичай еластичний. Хліб і електроенергія - загальновизнані предмети першої необхідності. Підвищення цін не призведе до істотного скорочення споживання хліба чи електрики для освітлювання й інших побутових потреб. (Дуже низька цінова еластичність попиту цих товарів в табл. 3.) Ніхто не відмовиться від операції під час гострого нападу апендициту через те, що плата за медичне обслуговування щойно підвищилася. Проте круїз по Карибському морі, і смарагди є предметами розкоші, від яких можна відмовитися без особливих труднощів. Попит на сіль зазвичай вкрай нееластичний з кількох причин. Це предмет першої необхідності, замінників солі практично немає, і, зрештою, сіль займає незначне місце в сімейному бюджеті

В табл. 3 показані оцінки цінової еластичності попиту на деякі товари.

Цінова еластичність попиту

Таблиця 3

4. Фактори часу. Еластичність попиту за ціною оцінюється для короткострокового та довгострокового періодів. Як правило, попит більш еластичний у довгостроковому періоді, оскільки у людей є більше часу на пошук замінників товару, ціна якого зростає, крім того розробляється більша кількість замінників. А можливість більш тривалих пошуків замінників і збільшення їх доступності у довгостроковому плані зроблять попит більш еластичним. У таблиці 4 наведено емпіричні оцінки еластичності попиту за ціною в залежності від факторів часу.

Чинник часу і еластичність попиту за ціною

Таблиця 4

Товар чи послуга	Короткостроковий період	Довгостроковий період
Канцелярські приладдя	-0,47	-0,56
Дорогоцінності і годинники	-0,41	-0,67
Шини і камери	-0,86	-1,19
Бензин	-0,4	-1,5
Житло	-0,3	-1,88
Споживання електроенергії в домашньому господарстві	0,13	1,89
Тютюнова продукція	0,46	-1,89
Споживання природного газу в побуті	-1,4	-2,1
Автомобілі і запчастини	-1,87	2,24
Порцеляна і посуд	-1,54	2,55
Міжміські залізничні перевезення	-1,4	3,19
Ремонт теле-радіоапаратури	-0,47	3,84
Яловичина	01,47

Характер еластичності попиту може змінитися по мірі можливості руху за лінійною кривою попиту знизу вгору від абсолютно нееластичного попиту (Е_d= 0) до абсолютно еластичного попиту (Е_d= ∞).

Мал. 17. Лінійна функція попиту

Пояснюється це тим, що у верхній частини лінії попиту відсоткові зміни попиту на товар вищі, ніж відсоткові зміни його ціни (% Δ Q > % ΔР). У нижній частині лінії попиту відсоткові зміни ціни більше відсоткових змін кількості (%ΔQ < %ΔР). Дані про коефіцієнти еластичності попиту несуть важливу інформацію для фірм (продавців), оскільки дозволяють судити про розміри зміни продажів, які будуть після зміни цін, що вплине на обсяг доходу. Залежність зміни цін і доходу від цінової еластичності попиту наведені в таблиці 5.

Таблиця 5. Залежність доходу фірми від ступеню еластичності.

3.2. Еластичність попиту за доходом.

Еластичність попиту за доходом - вимірюється за допомогою коефіцієнта Е_І, який показує, на скільки відсотків зміниться обсяг попиту при зміні доходу споживача на 1%

При аналізі показників еластичності попиту за доходом необхідно враховувати деякі характеристики товарів, споживання яких відчутне, або не відчутне до зміни доходів.

Нормальні товари - це товари, попит на які із збільшенням доходу збільшується (масло).

Товари нижчої якості - це товари, попит на які із збільшенням доходу зменшується (маргарин). Значення Е_Іможе бути позитивним, негативним чи рівним нулю залежно від ступеня необхідності благ (мал. 18).

Мал. 18 Еластичність попиту по доходу

Значення показника еластичності попиту по доходу важливі для виробничих фірм з погляду планування обсягів випуску товарів, для торгових фірм для регулювання замовлень відповідно до зміни попиту при зміні доходу. Показники еластичності попиту по доходу для деяких товарів і послуг наведені в таблиці 6.

Таблиця 6. Показники еластичності попиту по доходу.

3.3. Перехресна еластичність попиту .

Перехресна еластичність попиту використовується для вимірювання чутливості обсягу покупок споживача до зміни цін на замінюючи, чи доповнюючі товари.

Перехресна еластичність - показує, на скільки зміниться обсяг попиту на товар X при зміні ціни товару Y на 1%:

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має позитивне значення, тобто попит на продукцію X знаходиться в прямій залежності від зміни ціни продукту Y, то продукти X і Y є взаємозамінними. Чим більше позитивний коефіцієнт, тим більше ступінь заміни двох даних товарів.

Мал. 19 Перехресна еластичність

Якщо коефіцієнт перехресної еластичності має негативне значення, то продукти X і Y є взаємодоповнюючими товарами. Чим більша величина негативного коефіцієнта, тим більше взаємодоповнюваність двох даних товарів. Нульовий чи майже нульовий коефіцієнт свідчить про те, що два продукту не пов'язані між собою, тобто є незалежними в споживанні товарами. Знання про перехресну еластичність попиту важливе для корпоративного планування. Припустимо, очікується різке підвищення цін на природний газ. Мабуть, це збільшить попит на електроенергію, оскільки обидва продукту вважаються взаємозамінними для опалення і приготування їжі. Електричні компанії можуть планувати задоволення підвищеного попиту на свій продукт, якщо їм відома його перехресна еластичність. Якщо у довгостроковому періоді Еху=0,8, тоді 20%-не збільшення ціни на природний газ збільшить обсяг попиту на електроенергію на 16%

Значення показників Еху для деяких товарів розглянуто в таблиці 7.

Таблиця 7. Показники перехресної еластичності попиту

3.4. Еластичність пропозиції .

Еластичність пропозиції показує, на скільки відсотків зміниться кількість запропонованого товару при зміні його ціни на 1 %.

Для обчислення еластичності пропозиції потрібно продовжити криву пропозиції до перетину з негативним відрізком осі X, або з негативним відрізком осі Y. Якщо крива пропозиції (S) перетинає негативну частина горизонтальної осі, то Е_s> 1, и якщо проходить через початок координат ( S₁), то Е_s= 1 , якщо перетинає негативну частина вертикальної осі ( S₂), то Е_s< 1 (Мал. 20).

Мал. 20 еластичність пропозиції

Фактори, які впливають на еластичність пропозиції :

• мобільність факторів виробництва випуску товару;
• кількість часу, наявного у розпорядженні виробників, для того щоб відреагувати на дані зміни ціни продукту.

Аналізуючи вплив часу, розрізняють найкоротший ринковий період, короткостроковий і довгостроковий періоди.

1. Найкоротший ринковий період настільки малий, що виробники не встигають відреагувати на зміни попиту і ціни.

2. У межах короткострокового періоду виробничі потужності окремих виробників і всієї галузі залишаються незмінними. Проте підприємства мають досить часу, щоб використовувати свої потужності інтенсивніше.

3. Довгостроковий період досить тривалий, для того щоб фірми встигли вжити всіх заходів для пристосування своїх ресурсів в зміненій ситуації. Оскільки залежність між ціною і пропозицією товару є прямо пропорційна і крива пропозиції представляє собою зростаючу криву. Тому, незалежно від ступеню еластичності чи нееластичності, ціна і загальний дохід завжди змінюються в одному і тому ж напрямі.

3.5. Практичне застосування еластичності в економічному аналізі .

Як показують наведені нижче приклади, концепція цінової еластичності попиту має важливе практичне значення.

Небувалий врожай . Попит на більшість продуктів сільськогосподарського виробництва нееластичний (не більше 0,20-0,25). Тому збільшення обсягу виробництва сільськогосподарських продуктів, приводе як до зниження цін на фермерську продукцію, так і до скорочення загального доходу фермерів. Для фермерів, як групи, нееластичний характер попиту на їхню продукцію означає, що щедрий врожай може бути дуже небажаним. А для державних органів управління це означає, що збільшення доходу фермерів залежить від обмеження фермерського виробництва.

Автоматизація . Характер впливу автоматизації, тобто швидкого технологічного процесу, на рівень зайнятості частково залежить від еластичності попиту на вироблений продукт. Припустимо, що фірма встановлює нове працезберігаюче устаткування це призводить до технологічного безробіття, 500 робочих. Припустимо також, що частина економії на витратах, отримана завдяки даній технологічній новинці, передається споживачам через зниження цін. Вплив зниження цін на обсяг продажів фірми залежатиме від еластичності попиту на товар. Якщо попит еластичний, то продажі можуть зростуть на стільки ж, що фірма знову візьме на роботу більшу частину, якщо не всіх, з 500 звільнених раніше робочих. Якщо попит нееластичний, то зниження цін призведе лише до незначного зростання обсягу продажів, і лише деякі з працівників будуть знову прийняті на роботу.

Дерегулювання повітряного транспорту . Першим наслідком дерегулювання повітряного транспорту наприкінці 70-х років було збільшення прибутків багатьох авіакомпаній. Пояснювалося це тим, що скасування державного регулювання призвело до посилення конкуренції між авіакомпаніями і, таким чином, до зниження плати за повітряні перевезення. Нижчі транспортні тарифи поєднанні з еластичним попитом на повітряні подорожі викликали зростання доходів авіакомпаній. Оскільки додаткові витрати, пов'язані з перельотом цілком заповненого літака на відміну від частково заповненого, мінімальні, ріст доходів випереджав ріст витрат, і тому прибуток збільшився. Високі доходи авіакомпаній протрималися недовго за трьох причин: конкурентна боротьба за нові маршрути призвела до зниження прибутків; зростання цін на паливо збільшив експлуатаційні витрати; тривала війна тарифів також негативно позначилася на прибутки.

Акцизний податок . Обираючи, на які товари і послуги встановити акциз, уряд бере до уваги еластичність попиту на них. Підвищення податку на продукт, попит на який є еластичним, викличе за собою зменшення податкових надходжень. Це змушує законодавців, вводячи акцизні податки, шукати такі товари, попит на які нееластичний, наприклад, алкогольні напої, бензин, сигарети. У 1991 р., намагаючись скоротити бюджетний дефіцит, федеральний уряд США підвищив податок саме на ці три категорії товарів. Проте, у тому ж 1991 р. Конгрес ввів 10%-ний акциз на яхти. Конгрес розраховував, що цей захід не надасть більш-менш серйозного впливу на обсяг продажів, і сподівався отримати за п'ять років приріст податкових надходжень у розмірі 1,5 млрд дол. Але попит виявився більш еластичним, ніж очікувалося. У відповідь на підвищення податку чимало власників прогулянкових суден вирішили зберегти свої старі яхти на триваліший термін, а деякі потенційні первинні покупці відмовилися від їхнього придбання. У Південній Флориді обсяг продажів скоротився майже на 90%, оскільки багато потенційних покупців вирішили уникнути податку, купуючи яхти на Багамах. Крім того, податкові надходження уряду скоротилися і під впливом економічного спаду 1990-1991 рр., у результаті якого попит на більшість товарів тривалого користування, включаючи яхти, змістився ліворуч. У 1991 р. 10%-ний акциз на яхти приніс всього 30 млн. дол. податкових надходжень. Запровадження цього податку у сукупності з економічним спадом завдали серйозного удару по виробникам яхт. У перший рік запровадження акцизу третину яхтобудівельних компаній США згорнула своє виробництво понад 20 тис. робочих залишилися без роботи. У 1993 р. Конгрес скасував цей податок.

Еластичність і структура оподаткування . Податок на бензин: розподіл і структура . S₁і D - криві пропозиції і попиту до запровадження податку. Спочатку рівноважна ціна попиту і пропозиції становить 1 долар за галон бензину. Запроваджений податок переміщає криву пропозиції із положення S₁в положення S₂. Тепер ціна на бензин повинна збільшитися до 1,5 доларів за галон, забезпечуючи постачання бензину на ринок в тому ж обсязі. Проте у міру підвищення ціни на бензин, потенційні споживачі скорочують споживання (графічно це інтерпретується зрушенням ліворуч вгору вздовж кривої попиту D). У положенні нового рівноваги Е₂ціна бензину піднімається лише до 1,4 долара за галон. Таким чином, продавці бензину після виплати податку одержують лише 0,9 долара за галон бензину, тобто. податковий тягар розподілився в наступному співвідношенні: 0,4 долара за миль бензину на покупців ,0,1 долара - на продавців. Покупці в даному випадку страждають більше продавців, оскільки попит в даному випадку менше еластичний, ніж пропозиція.

Мал. 21 Еластичність і структура оподаткування.

Податок на квартирну плату: розподіл і структура На представленій діаграмі вивчається вплив оподаткування на тих ринках, де пропозицію товару є менш еластичною, ніж попит. Спочатку рівноважна квартирна плата становить 500 доларів на місяць за стандартну квартиру. Запровадження податку на квартирну плату у розмірі 250 доларів на місяць зсуває криву пропозиції з положення S₁в положення S₂. Нове положення рівноваги досягається в точці Е₂, причому на власників нерухомості падає основний податковий тягар - лише 50 доларів з 250 дістануться квартиронаймачу. Якби домовласники спробували перекласти більшу частину додаткових витрат на плечі квартиронаймачів, то значна кількість останніх відмовилося б від їхніх послуг, а частка неарендованих квартир різко підвищилася б.

Мал. 22 . Податок на квартирну плату: розподіл і структура

X – частка домовласників після введення податку.

P e – рівноважна квартирна плата.

P e + t – рівноважна квартирна плата після введення податку.

Питання для повторення .

1. У чому полягає концепція еластичності?
2. Які види еластичності розглядаються в мікроекономіці?
3. Які фактори впливають на еластичність попиту?
4. Дати визначення еластичного і нееластичної попиту. Показати на графіку.
5. Як впливає на цінову політику фірми ступінь еластичності товару?
6. Як використовується в підприємницької діяльності знання еластичності опитування по доходу, перехресною еластичності?
7. Які чинники впливають на еластичність пропозиції?

Тема 4. Теорія споживчого вибору та її використання у коммерційній діяльності

4.1 Корисність блага. Гранична корисність. Принципи спадної граничної корисності.
4.2 Характеристика кривих байдужості. Карта кривих байдужості.
4.3 Бюджетне обмеження.
4.4 Рівновага споживача.
4.5 Криві «дохід-споживання», «ціна-споживання» і побудова кривих попиту.
4.6 Ефект заміщення і ефект доходу.
4.7 Застосування моделі споживчого вибору у комерційній діяльності.

Теорія поведінки споживача розглядає вибір благ споживачем з метою найбільшого задоволення його потреб в умовах обмеженості ресурсів, виходячи з заданих варіантів можливого вибору і альтернативних вартостей. Економічна модель споживчого вибору базується на декількох основних припущеннях щодо індивідуальних переваг товарів і послуг. Дані припущення включають наступне:

1. Здатність аранжувати альтернативи. Припустимо, що коли перед людиною стоять дві альтернативи, воно здатна вказати на те, що надає перевагу першому набору благ, а не другому, або не бачить між ними відмінності.

2. Транзитивність переваг. Тобто, коли споживач надає перевагу набору А, а не B, а останній - набору С, це означає, що він також надає перевагу набору А, а не С.

1. Велика кількість товару має більше переваг ніж менша кількість. Передбачається, що люди завжди надають перевагу більшій кількості товару чи послуг (якщо товари якісні). Це означає, що потреби в товарах та послугах не мають насичення. Проте грошовий дохід споживачів має обмежену величину і люди повинні узгоджувати бажання із бюджетом. Бюджет залежать від доходу і від цін товарів і послуг. Споживачі повинні обрати, як найкращим способом задовольнити свої уподобання, не витрачаючи більше, ніж дозволяє бюджет. Перед кожним споживачем стоять три запитання:

1. Що купити?
2. Скільки коштує товар чи послуга?
3. Чи вистачить грошей, щоб здійснити покупку?

Щоб відповісти на перше запитання, необхідно з'ясувати корисність речі для споживача, щоб відповісти на друге - досліджувати ціну, щоб вирішити третє питання - визначити дохід споживача. Ці три проблеми - корисність, ціна і дохід - і становлять зміст теорії поведінки споживача. Спробуємо визначити їх взаємозв'язок.

4.1. Корисність блага. Гранична корисність. Принцип спадної корисності.

Корисність блага (U) - це задоволення, яке отримують споживачі при споживанні благ і послуг. Корисність не можна виміряти в будь-яких одиницях, оскільки це суто суб'єктивна категорія, про неї можна судити, лише інтерпретуючи дії споживача. Теорія споживчого вибору ґрунтується на припущенні, що середній споживач - цілком розумна людина, котра намагається так розпорядитися своїм грошовим доходом, щоб отримати з нього якомога більше задоволення чи користі в процесі купівлі та споживання товарів і послуг в певному поєднанні. Тому, мета споживача - максимізація корисності .

Проте, на можливості, якими володіють споживачі, накладаються деякі обмеження , які в умовах обмеженості ресурсів не дають людям можливості споживати усе, що вони хочуть з усіх запропонованих варіантів. До найважливіших обмежень відносять ті , які поставлені цінами цих товарів, а також розмірами споживчого бюджету. Крім поняття корисність блага, яке означає здатність останнього задовольняти одну або кілька людських потреб існує таке поняття, як гранична корисність.

Гранична корисність (MU) блага представляє собою величину додаткової корисності, яку людина отримує від споживання ще однієї додаткової одиниці блага (при інших рівних умовах).

Принцип спадної граничної корисності полягає в тому, що хоча загальна корисність (TU) збільшенням кількості споживання благ поступово зростає, гранична корисність (МU), яку отримують із кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується. ( Перший закон Госсена ). Це означає, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага Q відповідає приріст загальної корисності (total utility) - ТU (мал. 23а). Хоча загальна корисність із збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність - МU - кожної додаткової одиниці блага неухильно зменшується (мал. 23б). Максимум задоволення загальна корисність досягає в точці А, коли гранична корисність стає рівна нулю. Це означає, що благо повністю задовольняє потреби. Якщо подальше споживання завдає шкоди (гранична корисність негативна), то загальна корисність знижується (відрізок АВ на обох графіках).

Мал. 23а Загальна корисність      Мал. 23б Гранична корисність

Чим більшою кількістю блага ми володіємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Наприклад, споживач, що потерпає від спраги, із задоволенням вип'є першу склянку пепсі-коли. Друга склянка принесе йому менше задоволення, ніж перша, третя -менше, ніж друга. І так буде відбуватися доти, поки гранична корисність чергової склянки не буде дорівнювати нулю. Хоча загальна корисність зростає, гранична корисність при цьому падає, що призводить до уповільнення зростання загальної корисності. Таким чином, корисність блага визначається не загальною, а граничною його корисністю для споживача. Оскільки із зростанням споживання гранична корисність економічного блага для споживача знижується, то виробник може продати додаткову кількість своєї продукції лише в тому разі, якщо знизить ціну. Закон зменшення граничної корисності лежить в основі визначення попиту. Правило максимізації корисності полягає в тому, що можна максимізувати корисність, якщо розподілити грошовий дохід таким чином, щоб остання грошова одиниця (грн.), витрачена на перший продукт, а також остання грошова одиниця (грн.), витрачена на другий продукт і так далі, принесуть однакову кількість додаткової чи граничної корисності. Інакше це можна сформулювати так: відношення граничної корисності блага до його ціни має бути однаковим для всіх благ. У цьому разі можна сказати, що досягнуто точки споживчої рівноваги. Концепція рівноваги споживача в термінах граничної корисності (МU) і цін товарів (Р) може бути описана рівнянням:

У разі коли споживач досяг рівноваги, він не виграє, якщо збільшить споживання блага А, бо його гранична корисність швидко зменшиться. Це залишить споживача в програші, якщо він швидко не переключиться на споживання більшої кількості блага В. Проте браком теорії граничної корисність є її суб'єктивність. Теорія базується, на тому, що споживач може кількісно виміряти рівень граничної корисності, отримуваний від споживання додаткової одиниці товару. На цьому ґрунтується правило максимізації корисності, а отже, і обґрунтування точки споживчої рівноваги.

4.2. Характеристика кривих байдужості. Карта кривих байдужості .

Модель споживчої поведінки, а, отже, і досягнення точки споживчої рівноваги може бути продемонстрована за допомогою кривих байдужості і бюджетної лінії. Споживачеві лише варто сказати, яку комбінацію товарів з двох він вибере і при яких комбінаціях вибір йому байдужий, оскільки рівень корисності, на його думку, однаковий. Аналіз за допомогою цієї теорії не вимагає від споживача досконалої точності в описанні граничної корисності.

Крива байдужості зображує сукупність наборів благ, між якими споживач не робить відмінності. Виходячи з цього, можна зробити висновок про те, що рівень корисності кожного набору однаковий. Тому можна вважати, що крива байдужості показує альтернативні набори товарів, які забезпечують однаковий рівень корисності.

Мал. 24 Крива байдужості

Нехай благо X є пепсі-колою, а благо Y -гамбургером. Припустимо, що споживачеві все одно, з'їсти три гамбургера, запивши їх однієї пляшкою пепсі-коли (точка R1) чи з'їсти один гамбургер, запивши його трьома пляшками пепсі-коли (точка R2) (мал. 24). Крива байдужості зображає всі безліч комбінацій пепсі-коли і гамбургерів, які мають однакову корисність. Набір кількох кривих байдужості утворює карту кривих байдужості. Карта кривих байдужості – це спосіб відображення переваг споживача, які мають різний рівень задоволення його потреб (мал.25).

Властивості кривих байдужості:

1. Криві байдужості мають негативний нахил. Якщо і Х, і Y – блага для споживача, то при споживанні більшої кількості одного з них, завжди буде зменшуватись споживання іншого. Криві, що описують зворотну залежність - змінні величини, і є завжди убуваючими.

2. Набори благ на кривих байдужості, які є більш віддаленими від початку координат, мають перевагу над набором благ на менш віддалених кривих. Це твердження випливає з припущення, що більша кількість має переваги над меншою кількістю. Оскільки на вищій кривій всі набори міститимуть більшу кількість і X і Y, ніж на всіх нижче лежачих кривих, то, безумовно, споживач завжди вибере набір на ній, за умови, якщо вибір нічим не обмежується.

3. Криві байдужості не перетинаються. Якщо дві криві перетнулися в точці. А, то корисність наборів благ на цих двох кривих однакова. І вони становлять одну криву байдужості. Це припущення породило протиріччя, тому воно не є правильним.

4. Криві байдужості опуклі: їх нахил зменшується у міру руху вниз і праворуч уздовж цих кривих. Це пов'язано з таким поняттям, як гранична норма заміщення МRSxy. Це означає, що споживач не просто вибирає між двома благами, а вирішує проблему заміщення певної кількості одного блага деякою кількістю іншого. Гранична норма заміщення МRSxy - кількість блага Y, яке споживач готовий замінити додатковою одиницею блага X при постійному загальному рівні корисності (тобто, залишаючись на тій-таки кривій байдужості)..

МRSxy - пропорція, у якій можлива заміна одного товару на

МRS_xy= ∆ Q_y/ ∆ Q_x

МRSXY зменшується у міру того, як товар Y замінюється товаром X, а, отже, крива байдужості стає більш пологою.

Гранична норма заміщення характеризує смаки споживачів, тобто відносну цінність благ. Чим більше МRSxy, тим більше блага Y вимагає споживач за відмову від одиниці блага X, тим ціннішим є для нього продукт X.

Гранична норма заміщення може бути пов'язана з граничною корисністю товару X і товару Y:

∆ Q_y МU_x= - ∆ Q_xМU_y

звідси ∆ Q_y/ ∆ Q_x= МU_x/ МU_y= МRS_xy,

де МU - гранична корисність, - ?Qx МUy - втрата корисності товару Y, ?Qy MUx - приріст корисності товару X. Тому гранична норма заміщення товару Y на товар X може бути представлена відношенням граничної корисність товару X до граничної корисність товару Y

МRSxy= МUx / МUy.

Гранична корисність товару зменшується, коли його кількість в споживанні зростає, і, відповідно збільшується, коли його кількість в споживанні скорочується.

4.3. Бюджетне обмеження .

Криві байдужості дозволяють виявити споживчі уподобання. Однак при цьому не враховуються дві важливих обставини: ціни товарів і дохід споживачів. Криві байдужості лише показують можливість заміни одного блага іншим, проте вони не визначають, який набір товарів споживач вважає для себе найвигіднішим. Цю інформацію дає бюджетне обмеження (лінія цін, пряма витрат – budget constraint). Вона показує, які споживчі набори можна придбати за цю суму грошей (мал.26). Якщо I - дохід споживача, Рх - ціна блага X, Ру - ціна блага Y, а X і Y становлять відповідно куплені кількості благ, то рівняння бюджетного обмеження можна записати так: 1=Р_хQ_x+ Р_yQ_y

Мал. 26 Бюджетна лінія (бюджетне обмеження)

Чинники, які впливають на бюджетну лінію

• зміна доходу споживача
• зміна ціни на товари.

При зміні доходу бюджетна лінія переміщується відповідно її збільшенню I1>I2 (чи зменшенню I2>I1 (мал. 27а) і займає паралельне попередньому розміщення. Зміна цін на товар X призводить до відповідного зміни кута нахилу бюджетної лінії (мал. 27б).

Мал. 27а Вплив зміни доходу на бюджетну лінію
Мал. 27б Вплив зміни ціни товару на бюджетну лінію

Властивості бюджетної лінії:
1. Точка А (мал.26) відповідає максимально можливому обсягу споживання продукту X, точка У відповідає максимально можливому обсягу споживання продукту Y.
2. Нахил бюджетної лінії до осей координат визначається відношенням цін продуктів.
3. При збільшенні доходу споживача бюджетна лінія зміщується паралельно праворуч, а при зменшенні доходу ліворуч (мал. 27а)
4. При збільшенні ціни товару X бюджетна лінія повернеться за годинниковою стрілкою навколо точки її перетину з віссю координат (точка У) і буде розміщена крутіше. При цьому безліч доступних наборів зменшиться (мал. 27 б зліва).
5. При зменшенні ціни товару X бюджетна лінія повернеться проти годинникової стрілки навколо точки У і стане більш пологою, при цьому кількість доступних наборів розшириться.

4.4. Рівновага споживача.

Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, яка максимізує корисність при даних бюджетних обмеженнях. Така рівновага передбачає, що щойно споживач отримає цей набір товарів, у нього зникає стимул змінювати цей набір на інший.

Рухаючись уздовж бюджетного обмеження, споживач може знайти точку, яка б відповідала максимальному задоволенню його потреб, тобто, відповідала б найбільшій корисності. Така точка належить найвищій кривій байдужості, яка може бути досягнута в межах цього бюджету.

На мал. 28 такою точкою буде точка D - точка дотику кривої байдужості U2 з бюджетною лінією I. Крива байдужості U3, яка є кривою, яка відповідає вищому рівню задоволення потреб (вищому рівню корисності), ніж крива байдужості U2,, не може бути досягнута, бо виходить за межі бюджету.

Точка дотику найвищої кривої байдужості і лінії бюджетного обмеження відповідає стану споживчої рівноваги.

Мал. 28 Рівновага споживача

4.5. Криві «дохід-споживання» і «ціна-споживання» .

Криві "дохід-споживання"

Зміни в доході споживача можуть призвести до зміни кількості товару X, яку купляє споживач. Крива "дохід-споживання" зв'язує всі точки рівноваги на карті кривих байдужості, відповідні різноманітним величинам доходу і показує, як споживчий набір, що складається з товару X та витрат на інші блага, змінюється залежно від доходу. Крива «дохід-споживання» для нормального товару Х зображена на мал. 29. Із збільшенням доходу споживач купує більше товару Х, а це означає, що ця крива «дохід-споживання» побудована для нормального товару і має позитивний нахил. (мал.29)

Мал. 29 Крива "дохід-споживання" для нормального товару

На мал. 30 представлена крива «дохід-споживання» для неякісного товару. Якщо споживач починає розглядати товар як неякісний, крива «дохід-споживання» повертає до вертикальної осі координат, оскільки після досягнення певного рівня доходу подальше його підвищення призводить до зменшення споживання цього товару.

Мал. 30 Крива "дохід-споживання" для неякісного товару

Товари, які споживачі часто вважають неякісними: низькосортне м'ясо (тельбух), вживані товари, як, наприклад, використовувана техніка, одяг чи меблі. Проте товар вважається нормальним чи неякісним залежно від переваг конкретного споживача.

Також існують блага, споживання яких є постійним при всіх рівнях доходу. До них можна віднести товари, витрати на які займають невелику частину бюджету, або, які розглядаються як товари першої необхідності - сіль, туалетний папір, зубна паста, і т. і. Крива "дохід-споживання" для таких товарів представлятиме вертикальну лінію (мал. 31).

Мал. 31 Вертикальна крива "дохід-споживання"

Крива "ціна-споживання" і виведення кривих попиту

Аналіз кривих байдужості може бути використаний для того, щоб показати, як закон попиту узгоджується з моделлю поведінки споживача. Для цього необхідно варіювати ціни на товар X при незмінних цінах на всі інші блага і постійному доході. Необхідно при заданих уподобаннях простежувати положення рівноваги для окремого споживача, і відзначати зміни кількості товару X в наборі споживача у міру того, як він реагує на зміну ціни.

Кожне зниження ціни на товар X повертає бюджетну лінію проти годинникової стрілки до нового перетину з віссю X. У міру того, як бюджетна лінія стає менш похилою, покупець споживає більше товару X. скорочуючи для себе граничну корисність цього товару, щоб зрівняти її з більш низькою ціною. Крива, що зв'язує всі точки рівноваги при зміні в цінах, є кривою "ціна-споживання". Споживчий дохід зафіксовано на рівні І, що показано перетином різних бюджетних ліній з вертикальною віссю. З падінням цін на товар Х споживач пересувається на нову точку рівноваги на графіку. Споживач спочатку в точці Е1.

Мал. 32А показує, що, якщо ціна падає, він просувається до точки Е2. Показано ще два зменшення цін і просування споживача до точки Е3, а потім – до Е4. Поєднуючи ці точки, ми отримуємо криву «ціна-споживання».

Мал. 32 Крива "ціна-споживання" та побудова кривої попиту

На мал. 32А точки на осі Qx , які показують кількість товару Х, яку споживач міг би купити, якби він витратив весь дохід на це благо, позначені F1, F2, F3, F4. Ціна на товар Х в будь-якій точці може бути підрахована як І/F. Позначаючи цю ціну на нижньому графіку навпроти Qx спожитого на тиждень, ми отримуємо щотижневу лінію споживчого попиту на товар Х. Оскільки витрати на всі інші блага при даних обставинах дорівнює нулю, бюджетне обмеження було б:

I=P₁F₁+0

звідси

P₁=I/F₁ .

При ціні I/F1 споживчій рівновазі відповідає точка Е1, він споживає Q1 одиниць блага Х. на мал. 32В величина Q1 перенесена вниз прямо на вісь, на якій складено кількість блага: ціна позначена на осі цін окремо як величина, парна кількості блага Q1.

Коли ціна дорівнює Р1 об`єм попиту – Q1. У міру того, як ціни на благо X падають, бюджетна лінія переміщується вздовж осі X. Відповідно зростає координата точки перетину з віссю X. Коли перетином є точка Е2, ціна дорівнює 1/F2=Р2. Р2 має бути менше Р1, оскільки F2 більше ніж F1. У цьому разі нову рівновагу споживача буде досягнуто в точці Е2, і кількість спожитого блага X зростає до Q2. Координати (P2; Q2) позначені на нижньому графіку як ще однієї точки на кривою попиту.

Так само, якщо ціна на X падає до Р3 і P4, кількість спожитого блага X на тиждень дедалі зростає. Об'єднуючи у пари ціни та обсяги попиту при цих цінах, отримуємо криву попиту (мал. 32В).

Ця крива показує обсяг попиту окремого споживача при різних цінах на благо Х. Крива попиту і крива "ціна-споживання" - це просто два різних способу опису того, як попит на товар змінюється при зміні ціни товару (при інших рівних).

При аналізі кривої «дохід – споживання» ми розглядали вплив зміни доходу, при аналізі кривої «ціна – споживання» - вплив зміни цін на відносне заміщення одного блага іншим. Проаналізуємо, якою мірою зміна попиту на благо X викликане зміною ціни, а в який – реального доходу. Для цього звернімося до таких понять як: ефект заміщення і ефект доходу.

4.6. Ефект заміщення і ефект доходу .

При зниженні ціни товару виникають два ефекти. По-перше, споживач заміняє дешевшим товаром деякі інші товари, і попит на цей товар збільшується (ефект заміщення). По-друге, реальний дохід покупця збільшується, тому він збільшує попит на деякі товари, до яких зазвичай належить і товар, ціна на який упала (ефект доходу).

Реальний дохід - це максимальна корисність, яку може отримати споживач, володіючи даним грошовим доходом. Таким чином, характер залежності обсягу попиту від ціни товару визначається ефектом заміщення і ефектом доходу.

Ефект заміщення — це зміна обсягу попиту, викликана зміною відносної ціни товару при незмінному реальному доході споживача.

Ефект доходу — це зміна обсягу попиту, викликане зміною реального доходу за незмінної відносної ціну товару.

Загальний ефект зміни ціни — це зміна обсягу попиту, однакова сумі ефекту заміщення і ефекту доходу.

Визначимо загальний ефект в суму ефекту заміщення і ефекту доходу.

При зниженні ціни товару X бюджетна лінія повернеться проти годинникової стрілки навколо точки перетину з віссю координат (точка В на мал. 33). При цьому рівноважний набір переміститься з точки Е1 в точку Е2 , а обсяг споживання продукту збільшиться з Х1 до Х2. Загальний ефект дорівнює Х2 -Х1.

Проведемо уявну бюджетну лінію АоВо, дотичну до старої кривої байдужості а1 і паралельну новій бюджетній лінії А1В. Рівноважний набір Е0, відповідний уявній бюджетній лінії, відповідає випадку , коли споживач отримує стару корисність (набір лежить на старій кривій байдужості) при новому співвідношенні цін (нахил бюджетної лінії визначається цим співвідношенням). Таким чином, для наборів Е1 і Е0 виконано умову з визначення ефекту заміщення. Тому ефект заміщення дорівнює Х0–Х1, де Х0 — обсяг споживання продукту X в наборі Е0.

Набори Е2 і Е0 відповідають випадку , коли реальні доходи різняться (набори лежать на різних кривих байдужості), а відносні ціни однакові.

Мал. 33 Ефект заміщення та ефект доходу

Розглянемо спрямованість ефекту заміщення і ефекту доходу, коли обидва товару є благами. Ефект заміщення завжди позитивний. При зменшенні ціни товару X уявна бюджетна лінія завжди є більш пологу порівняно з вихідною бюджетною лінією, тому в точці Е0 гранична норма заміщення менша, ніж у точці Е1 (мал. 33). З огляду на те, що з збільшенням обсягу споживання продукту гранична норма заміщення спадає (її властивість), можна стверджувати, що «уявний» обсяг споживання більше вихідного обсягу.

Ефект доходу позитивний для нормальних товарів і негативний для неякісних товарів. Загальний ефект позитивний, якщо ефект заміщення і ефект доходу позитивні, або коли позитивний вплив ефекту заміщення перевищує негативний вплив ефекту доходу. Якщо ж домінує негативний ефект доходу, то загальний ефект негативний і закон попиту не виконується.

Якщо обидва продукту є антиблагами, то ефект заміщення може бути негативним (Х0 <Х1 мал. 34). Цю ситуацію пояснює ефект Веблена, коли при зниженні відносної ціни нормального товару попит на нього скорочується через те , що він стає менш «престижним» (мал. 34). Ефекти доходу і заміщення доповнюють одне одного, обумовлюючи здатність і бажання споживача купити більшу кількість певного товару за низькою ціною ніж за високою.

Мал. 34 Ефект заміщення та ефект доходу (товари антиблага)

Вплив ефектів доходу і заміщення на криву попиту

Ефект доходу і заміщення має важливе значення для розуміння закономірностей ціноутворення в умовах ринкової економіки, і дозволяють визначити зміни попиту при зростанні чи зниженні цін на товари чи послуги.

Коли ми маємо справу з нормальним товаром, то ефект доходу є додатковою підставою придбання більшої кількості цього товару. Враховуючи дію як ефекту заміщення, так і ефекту доходу, які призводять до збільшення величини попиту при падінні ціни, можна зробити висновок про те, що крива попиту на нормальний товар матиме негативний нахил. При зміні цін на нижчі товари, ефекти заміщення і ефекти доходу діють в протилежних напрямах.

Таким чином, якщо для нормальних товарів ефект доходу і ефект заміщення (субституції) плюсуються, то для низькоякісних товарів вони відраховуються. Тому в тих випадках, коли ефект заміщення діє сильніше, ніж ефект доходу, крива попиту на нижчий товар все-таки матиме негативний нахил.

Проте існує можливість, за якої крива попиту на нижчий товар може мати позитивний нахил. Щоб це сталося, на споживання товару, про який йдеться, має припадати значна частина бюджету У цьому разі дія ефекту доходу значна., Наприклад, майже всі доходи дуже бідної сім'ї йдуть на харчування. Білий хліб в сім'ї – недільне частування. В інші ж дні тижня ця сім'я задовольняється дешевою вівсяною кашею. Зростання цін на вівсянку змушує сім'ю відмовитися від останньої своєї розкоші: недільна хлібина зникає і замінюється вівсяною кашею. Парадоксальність висновку, який можна зробити в цій ситуації, полягає в тому, що зростання ціни на вівсянку викликає не скорочення, а збільшення її споживання. Такий товар отримав назву товару Гіффена.

Товар Гіффена (Giffen good) - це товар, котрий займає значне місце в бюджеті малозабезпечених споживачів, попит на який при інших рівних умовах змінюється у тому ж напрямі, що й ціна, оскільки ефект доходу перевищує ефект заміщення.

Умови, необхідні для того, щоб крива попиту отримала позитивний нахил (нижчий товар, на який припадає значна частина бюджету споживача), дуже специфічні. Проте ніщо у суворій логіці раціонального вибору не спростовує можливість виникнення такої ситуації у деяких цілком конкретних ринкових умовах.

Закон попиту, а також концепції ефекту доходу і ефекту заміщення, можуть знайти безліч застосувань (крім тих ситуацій, про які йшлося). Практично ці концепції застосовуються для будь-якого випадку, пов'язаного з аналізом споживчого вибору. Ця теорія фактично може застосовуватися в ситуації, де споживач орієнтований на максимізацію корисності, навіть якщо альтернативні вартості і обмеження, властиві наявним варіантам вибору, не можна оцінити грошима.

4.7. Застосування моделі споживчого вибору у комерційній діяльності .

Знання переваг споживача щодо властивостей продукту важливе при розробці нових продуктів. Зрозуміло, що будь-який новий продукт, який може дати споживачам більше розглянутих характеристик за тієї ж самої ціни, що й існуючі альтернативи, завжди буде мати переваги. Наприклад, якби міни-фургон забезпечував більший обсяг і пробіг за тієї ж самої ціни, що й звичайний фургон або багатомісний автомобіль, то всі споживачі вибрали б його. Це говорить про те, що всі інші ознаки однакові в усіх альтернатив.

Фірми, здійснюючи маркетинг нових продуктів, цілком очевидно цікавляться саме аспектом споживчого вибору. Якщо вони зможуть потрібним чином змінити поєднання властивостей своїх продуктів, то вони зможуть збільшити продаж. Моделі автомобілів «Плимут» і «Додж» 1984 року - приклад передбачення споживчого вибору фірмою «Крайслер Корпорейшн». Ці автомобілі користувалися великим успіхом в тому році. Крайслер був не в змозі задовольнити всі замовлення. У 1985 року Крайслер істотно збільшив випуск цих автомобілів, які поєднували переваги автофургонів з витратою пального на рівні седана. Інші виробники побачили, що ці ознаки бажані, і теж почали продаж міни-фургонів.

У ідеалі дослідження ринку має відкрити граничну норму заміщення продукту грошовою одиницею на дані ознаки. Це підказало б продавцям, від якої кількості грошей споживачі хотіли б відмовитися заради збільшення ознак що їх цікавлять (властивості). Виробники мали б змогу визначити, чи змогли б вони забезпечити ці поліпшені ознаки за ціни, яку готовий заплатити споживач.

Безумовно, передбачення попиту для будь-якого продукту чи послуги – не завжди збувається. Важко заглянути у завтрашній день і зробити на 100% правильне припущення. Завжди є шанс, що - якийсь важливий чинник несподівано зміниться. Проте, вивчення теорії споживчого вибору, у якій приймаються до уваги основні тенденції поведінки споживача, дозволяє здійснювати економічне прогнозування із максимальною ймовірністю. Оскільки саме тенденції являються, як відомо, відображенням основних законів.

Питання для повторення .

1. Яка різниця між поняттями «корисність» і «гранична корисність»?
2. Закон спадної граничної корисності.
3. Дати характеристику кривої байдужості, лінії бюджетного обмеження.
4. Гранична норма заміщення (МRS). Як змінюється МRS вздовж кривої байдужості?
5. Рівновага споживача.
6. Як взаємодіють ефект доходу і ефект заміщення?
7. Що показують криві «дохід-споживання» і «ціна-споживання»?

1. Велика кількість дрібних фірм, частка кожної з яких у загальному обсязі попиту і пропозиції незначна;
2. Абсолютна однорідність продукції фірми;
3. Можливість вільно входити на ринок і залишати його;
4. Відсутність взаємодії постачальників і споживачів між собою, поведінка учасників на ринку не є стратегічною;
5. Повна поінформованість всіх учасників ринку.

Порушення будь-якої з цих умов призводить до ринку з недосконалою конкуренцією.

Варто зазначити, що реальних ринків, де одночасно і в повному обсязі виконуються всі ці умови, не існує. Мова йде про ідеальну модель ринку, своєрідний еталон, відхилення від якого можуть призвести до певних суспільних втрат.

Серед існуючих ринків до умов ринкової конкуренції наближаються деякі сільськогосподарські ринки, валютні ринки, фондові біржі.

Основна відмінність недосконало конкурентних ринків від досконало конкурентних ринків полягає у можливості учасників неконкурентних ринків в тій чи іншій мірі впливати на ринкові ціни, в той час як учасники повністю конкурентного ринку приймають ціну як задану (price-takers).

Монополія – це таки йтип ринкової продукції, де:

1. Весь галузевий випуск постачає одна фірма, а частка кожного споживача в загальному ринковому обсязі незначна;
2. Наявність бар'єрів для входження на ринок нових фірм;
3. Споживачі не взаємодіють між собою;
4. продукція фірми унікальна, не має близьких замінників;
5. Немає доступу до інформацї.

Наявність на монопольному ринку вхідних бар'єрів унеможливлює дію конкурентного механізму на цьому ринку. Такими бар'єрами можуть виступати: абсолютна перевага в вартості продукції, єкономія від масштабу, потреба більшого початкового капіталу, диференціація продукції, високі транспортні витрати, монопольне володіння всім обсягом пропозиції певного ресурсу.

Бар'єри може створювати і державна влада у вигляді патентів, ліцензій, авторського права, привілегій на здійснення певного виду діяльності лише однією фірмою. Іноді сама державна влада виступає монополістом.

Типи монополій:

1. Закрита монополія – монополія, захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень, патентів, інституту авторського права.

2. Природня монополія – галузь, в якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму лише тоді, коли одна фірма обслуговує повністю весь ринок. В такій галузі мінімальний ефективний масштаб виробництва продукції близький до того обсягу, на який ринок предявляє попит за будь-якої ціни, достатньої для покриття витрат виробництва. В даній ситуації розподіл випуску між між двома і більше фірмами призведе до того, що масштабі виробництва кожної з фірм будуть неефективно малими. З природніми монополіяим, а основі яких лежить економія від масштабу виробництва, тісно пов'язані монополії, що базуються на володінні унікальними природними ресурсами.

3. Відкрита монополія – фірма на певний час стає єдиним постачальником якого-небудь товару, не володіючи спеціальним захистом від конкуренції. В ситуації відкритої монополії часто опиняються фірми, які першими вийшли на ринок з новою продукцією.

Така класифікація монополій є умовною. Деякі фірми можуть належати одразу до декількох видів монополії. Це, наприклад, фірми телефонного зв'язку, електричні і газові компанії, які можуть бути віднесені як до природньої монополії( присутній ефект економії від масштабу), так і до закритої монополії ( існують бар'єри для конкуренції).

Можна також класифікувати монополії з урахуванням часового періоду. Так, наприклад, патентне свідоцтво перетворює фірму в закриту монополію у короткостроковому періоді, але така монополія може бути відкритою на довгостроковому часовому інтервалі. Останнє пояснюється не тільки обмеженим строком дії патента, а й можливістю конкурентів придбати нові продукти.

Фактично, всі монополії можуть вважатися відкритими. Законні бар'єри можуть бути скасовані в судовому порядку. Переваги в витратах природніх монополій можна звести нанівець змінами в технології. Всі монополії піддані ударам конкуренції з боку товарів-замінників (субститутів).

Олігополія – це тип ринкової структури, де:

1. На ринку функціонує від 2 до 10 продавців;
2. Продукція фірм може бути як однорідною, так і диференційованою;
3. Існують певні бар'єри, що ускладнюють вхід нових фірм на ринок;
4. Виробники повинні враховувати поведінку конкурентів, тобто діяти стратегічно;
5. Існують певні перепони на шляху отримання інформації.

Олігополія – ринок, на якому декілька великих конкуруючих фірм монополізують виробництво і збут основної маси продукції в галузі. Це ринкова структура, за якої на ринку домінує незначна кількість продавців, а поява навих фірм ускладнена чи неможлива. Природня монополія має місце тоді, коли декілька фірм можуть постачати продукцію для всього ринку при більш низьких середніх витратах, ніж тих, що були б у великої кількості фірм ( переробка нафти, виплавка сталі, пивоваріння).

Головна риса, притаманна олігополії, ‑ це стратегічна поведінка виробників : фірма-олігополіст повинна обирати стратегію своїх дій на ринку з урахуванням потеційних зустрічних дій конкурентів.

Розрізняють олігополію І виду , коли декілька фірм виробляють майже ідентичні товари;

олігополію ІІ виду , коли декілька великих фірм виробляють диференційовані товари.

Монополістична конкуренція – тип ринкової структури, де:

1. На ринку функціонує багато продавців і і покупців, частка кожного з яких в обсягах ринкових продаж незначна;
2. Продукція виробників неоднорідна, диференційована;
3. Вільний вхід і вихід на ринок;
4. Виробники не взаємодіють між собою;
5. Існує повна поінформованість з приводу ринкових цін, обсягів, попиту.

Монополістична конкуренція має місце тоді, коли велика кількість виробників продають диференційований товар, який є недосконалим замінником товару інших фірм.

Важливою ознакою монополістичної конкуренції є диференціація продукції при досить значній кількості постачальників і майже необмежених можливостях входження в галузь нових фірм.

Попит на продукцію окремої фірми уже не абсолютно еластичний, хоча й залишається високо еластичним. Це означає, що фірми мають певну ринкову владу і можуть змінювати ціни без ризику втрати всіх споживачів.

Теоретично, концепція досконалої конкуренції сприяє найбільш ефективному для суспільства розподілу обмежених ресурсів. На практиці, ділове життя суспільства в більшості випадків відповідає умовам недосконалої конкуренії.

Питання для повторення.

1. Яку роль відіграє виробнича функція в процесі прийнять управлінських рішень?
2. Які криві дають графічне зображення виробничої функції? Характеристика цих кривих.
3. Як змінюється MRTS вздовж ізокванти?
4. Що відображає закон спадної граничної продуктивності?
5. Пояснити дію ефекту масштабу.
6. Економічний зміст витрат. Види витрат.
7. Витрати у довгостроковому і короткостроковому періоді.
8. При яких умовах фірма в рівновазі?
9. Чим відрізняються бухгалтерський, економічний і нормальний прибуток?
10. Які ідеальні ринкові структури розглядаються в мікроекономіці?
11. На якому ринку фірма не впливає на ціну?
12. Які види монополій розглядаються на ринку?
13. Чим вирізняється олігополія від монополістичної конкуренції?
14. Дати характеристику ринку монополістичної конкуренції.
15. Чим ринок монополістичної конкуренції відрізняється від ринку досконалої конкуренції?

Тема 6. Пропозиція й умова максимізації прибутку фірми і галузі на ринку досконалої конкуренції.

6.1 Ринок досконалої конкуренції. Попит. Обмеження максимізації прибутку.

6.2 Умови максимізації прибутку конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

6.3 Умови мінімізації збитків конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

6.4 Умови припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми в короткостроковому періоді.

6.5 Пропозиція фірми і конкурентної галузі в короткостроковому періоді.

6.6 Довгострокова рівновага фірми в умовах досконалої конкуренції.

6.7 Функціонування ринку в умовах досконалої конкуренції.

6.1. Ринок досконалої конкуренції. Попит. Обмеження максимізації прибутку.

Визначальними характеристиками досконалої конкуренції є наступні положення: на ринку присутній одночасно безліч фірм, кожна фірма має дуже незначну частку у загальному випуску продукції; продукція є однорідною, входження в ринок та вихід з нього не обумовлені ніякими перешкодами для продавців стандартизованої продукції, що забезпечує їм повну мобільність у використанні ресурсів; покупці і продавці мають рівний доступ до інформації. Під «легкістю входу» розуміється той факт, що фірми, що ще тільки розпочинають виробництво продукції, можуть робити це в рівних умовах із вже існуючими фірмами з погляду на ціни, що вони мусять платити за ті чи інші види ресурсів, доступу до державних ліцензій і т.п. Під «легкістю» виходу, мається на увазі те, що фірми, не стикаються з юридичними бар'єрами, якщо вони захочуть залишити ринок, і завжди можуть знайти покупця на засоби виробництва. Під «рівним доступом до інформації» мається на увазі, що всі покупці і продавці мають повну інформацію про ціни на товари і про ціни на усі види витрат, які необхідні для їхнього виробництва.

Теорії, що розглядаються в цій і наступних главах, виходять з припущення, що поза залежністю від ринкової структури метою усіх фірм є максимізація прибутку. Це означає, що розбіжності, в конкретних варіантах вибору фірм в умовах різних ринкових структур, пов'язано з розбіжностями в системах обмежень, з якими стикаються фірми.

Загальні обмеження, що не залежать від того на якому ринку функціонує фірма пов'язані з:

• Витратами;
• Попитом.

Для досконало конкурентної фірми, вводяться три специфічних припущення, що стосуються витрат:

1. Усі фірми мають доступ до однакової технології і знають, де їм варто купувати необхідні види ресурсів (витрат) за однаковими цінами. Ці умови зв'язані з однорідністю продукції, що випускається, і рівним доступом до інформації, якою користуються усі фірми. У результаті криві довгострокових і короткострокових витрат ідентичні у всіх фірм.

2. Резерви економії, обумовлені збільшенням масштабів виробництва, вичерпуються при досить малих обсягах випуску продукції в порівнянні з тим же обсягом попиту, що пропонується ринком при можливому рівні цін. Тому ринок створює простір для багатьох фірм , які здійснюють виробництво з мінімальними довгостроковими витратами. Без такого припущення неможливе ринкове співіснування великої кількості дрібних фірм, кожна з яких займає невелику частину ринку, в порівнянні з розмірами ринку.

3. Всі витрати можна компенсувати. Фірми, що залишають ринок, можуть покрити усі свої імпліцитні та постійні витрати шляхом продажу власних підприємств і устаткування іншим фірмам. Це припущення – частина умови, що забезпечує вільний вхід і вихід на ринок.

Існує також обмеження, яке пов'язане з попитом і впливає на вибір фірми в процесі максимізації прибутку:

Попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, тому що всі фірми однієї галузі, мають невеликі розміри і випускають однорідну (стандартизовану) продукцію. Тому кожна з них повинна керуватися ринковою ціною (бути «прайс-тейкером»).

Це означає, що ціна, за якою кожна фірма продає свою продукцію, визначається силами, що непідвласні їй. Мова йде про умови попиту та пропозиції на ринку в цілому. Умови попиту при досконалій конкуренції, як для всього ринку, так і для окремої фірми наведені на мал. 49

Мал. 49 Крива попиту для галузі та фірми

Розглядаючи ринок досконалої конкуренції в цілому як галузь, слід зазначити, що рівноважна ціна й обсяг на цьому ринку формуються на основі сукупного попиту та сукупної пропозиції. Особливістю такого ринку є те, що жодна окрема фірма не може відхилитися від рівноважної ціни – вона перебуває під владою ринку. Це краще видно тоді, коли мова йде про спробу окремої фірми підвищити ціну. Так як на ринку присутні інші фірми, які пропонують абсолютно ідентичну продукцію, що однаково доступна покупцям, тому зрозуміло, що вони не будуть платити більше за те, що можна купити за меншою ціною.

Отже, конкурентна фірма може продати певний обсяг своєї продукції за ціною ринкової рівноваги P_E , іншими словами, ціна попиту на продукцію окремої конкурентної фірми – постійна для різних обсягів випуску Q . Тобто попит на продукцію окремої конкурентної фірми є абсолютно еластичним, а відповідна крива попиту є горизонтальною лінією, що відповідає ціні.

6.2. Умови максимізації прибутку конкурентної фірми в короткостроковому періоді .

Процес максимізації прибутку полягає у виборі фірмою такого рівня випуску продукції, який забезпечує їй одержання максимального прибутку при наявності обмежень, що накладаються на поведінку фірми кривими попиту і витрат. Зручніше для цього використати конкретний числовий приклад. У таблиці 11 продемонстровано різні рівні випуску продукції, які обирає конкурентна фірма в процесі максимізації прибутку. Ринкова ціна складає 500 доларів за одиницю. Як повні витрати, так і сукупний дохід збільшуються в міру росту випуску продукції. Якщо збільшення доходу перевищує збільшення витрат, то подальший ріст випуску на одну одиницю збільшує сукупний прибуток, якщо ж збільшення витрат перевершує збільшення доходу, то збільшення випуску на одну одиницю зменшує сукупний прибуток.

Оптимальний рівень випуску може бути знайдений шляхом порівняння граничних витрат і граничного доходу. (оскільки фірма є «прайс-тейкером», граничний доход дорівнює ціні.) Прибуток збільшується до тієї точки, поки зростаючі граничні витрати не починають перевищувати граничний доход; після чого прибуток зменшується.

Таблиця 11. Різні рівні випуску продукції в умовах максимізації прибутку.

Отже, для максимізації прибутку фірма повинна розширювати обсяги виробництва доти, поки граничний дохід перевищує граничні витрати і негайно припинити випуск як тільки граничні витрати почнуть перевищувати граничний доход. Для даної фірми цей обсяг складає 19 одиниць. "Граничний" підхід до вирішення питання максимізації прибутку в короткостроковому періоді графічно представлений на мал. 50б. Якщо випуск не перевершує 19 одиниць, то крива граничних витрат розташована нижче кривої граничного доходу і тому кожна додаткова одиниця продукції, що випускається, збільшує прибуток. Як тільки крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу і йде над нею, кожна додаткова одиниця випуску продукції зменшує прибуток.

Мал.50 Максимізація прибутку фірми на короткострокових тимчасових, інтервалах в умовах досконалої конкуренції.

Слід зазначити, що загальний прибуток не обов'язково повинен бути максимальним, коли менеджер прагне мінімізувати середні витрати в порівнянні з ціною. Для максимізації загального прибутку він повинен ретельно оцінювати граничні витрати і випуск, щоб бути впевненим, що граничні витрати дорівнюють граничному доходу і дорівнюють ціні. Порівнюючи з ціною, замість граничних, середні витрати, менеджер не зможе побачити який обсяг випуску максимізує прибуток. Таким чином, умова максимізації прибутку в короткостроковому періоді для фірми на ринку досконалої конкуренції буде мати наступний вигляд:

MC=MR=P

6.3. Умови мінімізації короткострокових збитків конкурентної фірми.

Якщо ринкова ціна настільки низька, що виключає можливість одержання прибутку, то фірма повинна звести до мінімуму збитки. Падіння ринкової ціни до 300 доларів тотожно зсуненню вниз кривої попиту на продукцію, якщо попит на неї зовсім еластичний. У цьому випадку фірмі прийдеться реагувати на зміну ситуації тільки коректуванням обсягу випуску, тому що на ринку досконалої конкуренції фірма не впливає на ціну. Логіка продовження виробничих операцій з метою мінімізації збитків застосовується тільки в короткостроковому періоді, коли фірма повинна компенсувати постійні витрати не залежно від того, випускає вона продукцію, чи ні

Таблиця 12. Різні рівні випуску продукції в умовах мінімізації короткострокових збитків

З таблиці 12 видно, що при ціні 300 гривень мінімальні збитки досягаються при щоденному випуску 14 одиниць продукції. Графік кривих витрат (мал. 51 ) дозволяє розглянути процес мінімізації збитків з погляду «граничного» підходу.

Мал. 51 Процес мінімізації збитків на ринку досконалої конкуренції.

Крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу в точці яка знаходиться вище кривої середніх змінних витрат, але нижче кривої повних середніх витрат. Оскільки крива попиту проходить нижче, ніж крива повних середніх витрат, фірма несе збитки від кожної проданої одиниці продукції. Проте, крива попиту лежить вище, ніж крива середніх перемінних витрат, а це означає, що дохід від кожної проданої одиниці продукції більший ніж потрібно для покриття змінних витрат, але водночас недостатній для покриття повних витрат. Однак, роблячи продукцію на рівні обсягу випуску, при якому P=MC , (14 одиниць щодня) менеджери можуть мінімізувати ці втрати, тому що постійні витрати все рівно повинні безупинно покриваються, навіть при падінні випуску до нуля. Вибираючи тимчасове припинення виробництва, фірма несе збитки, рівні постійним витратам.

6.4. Умови припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми.

Ціна на продукцію може впасти настільки низько, що фірма повинна буде призупинити випуск, щоб звести збитки до мінімуму. У даному прикладі ця ситуація виникне при ціні 225 гривень. Граничні витрати починають перевершувати граничний дохід уже при обсязі випуску 11 одиниць. Цей випуск пов'язаний з меншими збитками, ніж при незначному зменшенні обсягів виробництва. Однак збитки можуть бути знижені, якщо фірма взагалі призупинить виробництво. Так як крива граничних витрат перетинає криву граничного доходу в точці, яка розташована нижче кривої середніх перемінних витрат. Це є сигналом для припинення виробництва (таблиця 13).

Таблиця 13. Умови припинення виробництва для зменшення розмірів збитків конкурентної фірми.

Мал. 52 Умови призупинення випуску в короткостроковому періоді

6.5 Пропозиція фірми і конкурентної галузі в короткостроковому періоді .

Графік на мал. 53 демонструє те, як короткострокова крива пропозиції фірми може бути отримана на основі кривих її витрат. Коли ціна і граничний дохід дорівнюють 500 гривень, фірма буде виготовляти продукцію на рівні точки Е_1.Ціна падає, обсяг випуску переміщається в точку Е₂і Е₃. Фірма буде продовжувати виробництво на рівні, що відповідає точці рівності ціни граничним витратам доти, поки граничні витрати не стануть нижче середніх перемінних (MC<AVC). Отже точка Е₄, є нижчою ніж точка кривої пропозиції. При кожній більш низькій ціні фірма припинить випуск продукції. Крива пропозиції фірми, орієнтованої на максимізацію прибутку в короткостроковий період в умовах досконалої конкуренції, збігається зі зростаючою частиною кривої граничних витрат, що лежить, над точкою її перетину з кривою середніх змінних витрат.

Мал. 53 Крива пропозиції конкурентної фірми у короткостроковому періоді.

Крива пропозиції для галузі може бути отримана простим підсумком кривих пропозиції окремих фірм, що оперують у галузі. Якщо ціна товару, або обсяг випуску продукції змінюються, то крива пропозиції для галузі має потребу в коригуванні.

6.6. Довгострокова рівновага фірми в умовах досконалої конкуренції.

Для того щоб фірма на ринку досконалої конкуренції знаходилася в стані довгострокової рівноваги, потрібно виконання наступних трьох умов:

• Фірма не повинна мати спонукальних мотивів до збільшення, чи зниження обсягів випуску, при наявності заданих розмірів виробничого підприємства (тобто при заданій величині постійних витрат, які використовуються у виробництві).
• Кожна фірма повинна бути задоволена своїми розмірами.
• Не повинно існувати мотивів, що спонукують нові фірми до входження в галузь, а фірми які існували на ринку до цього часу, не повинні виходити з ринку.

Усі три умови довгострокової рівноваги можна в загальному, можна сформулювати у вигляді наступного рівняння:

P=MC=ATC=LATCmin

Конкурентна рівновага в довгостроковому періоді – це обсяг випуску продукції і ринкова ціна, що дозволяють фірмам у галузі одержувати «нульовий» економічний прибуток. У цьому випадку фірми не мають стимулу входити в ту чи іншу галузь, купувати її, тому що вони одержують такий же прибуток на застосовувані фактори виробництва, який вони б одержували, якби вибрали кращу з всіх інших альтернатив вкладення коштів (нормальний прибуток).

При конкурентній рівновазі в довгостроковому періоді якщо ринкова ціна не дорівнює короткостроковим граничним витратам, то фірми можуть змінити рівень випуску продукції, залишивши незмінними розміри підприємств. Якщо короткострокові середні повні витрати не рівні довгостроковим, повним витратам, фірми можуть змінити розміри підприємства. Якщо ціна нижче довгострокових середніх витрат, фірми просто захочуть піти з цієї галузі, і якщо ціна перевершує довгострокові витрати, а значить звився економічний прибуток, то в інших фірм з інших галузей з'явиться бажання ввійти в цю галузь і довгострокова рівновага порушиться.

Мал. 54 Реакція галузі на зменшення попиту

Стан довгострокової рівноваги, може існувати, поки не змінюються зовнішні умови. Уявімо собі, що вони змінилися. Нехай, наприклад, має місце довгострокове зменшення ринкового попиту на продукцію фірми. На мал. 54(а) наведений ряд кривих, що описують поводження типової фірми. На мал. 54(б) зображено діаграму попиту та пропозиції для всього ринку в цілому. У початковий момент часу і фірма, і галузь знаходяться на довгостроковій рівновазі при ціні, яка дорівнює 5 гривень. Потім відбувається зрушення кривої попиту в точці D₂. На короткостроковому тимчасовому інтервалі ціна падає до 4 гривень (точка перетину D₂і S₁). Короткострокова реакція фірми відображається в переміщенні вниз по кривій її граничних витрат. Оскільки ціна усе ще вище середніх перемінних витрат, фірма не припиняє виробництво. Через визначений час ряд фірм, що потерпають від збитків, залишають галузь. У результаті крива пропозиції зрушується в положення S₂, а ринкова ціна повертається на колишній рівень. Типові фірми функціонують беззбитково.

Мал. 55 Реакція галузі на збільшення попиту

У ситуації довгострокового збільшення попиту воля входу на ринок грає ту ж роль, що і воля виходу у випадку падіння попиту. Подібний приклад приведений на малюнку 55. На цьому графіку фірма і галузь знаходиться в рівновазі при ціні 5 гривень. Зі збільшенням ринкового попиту крива попиту переміщується вправо в положення D₂. На короткостроковому тимчасовому інтервалі ціна зростає до 6 доларів (перетинання D₂і S₁). Фірма на тім же інтервалі реагує, рухаючись вгору вздовж кривої граничних витрат і одержує надлишок прибутку . Проходить якийсь час і економічний прибуток залучає в галузь нові фірми, це приводить до зрушення вправо кривої ринкової пропозиції; вона займає положення S_2.Прибуток типової фірми повертається до нульового рівня, припиняється поява на галузевому ринку нових фірм. Ринок пройшов частину довгострокової кривої пропозиції, що позначена великою стрілкою.

6.7. Функціонування ринку в умовах досконалої конкуренції .

Ефективність функціонування конкурентного ринку підтверджується наступними доказами:

• Конкурентна економіка призводить до найбільш ефективного використання рідкісних ресурсів. Тобто економіка конкурентних цін прагне розподілити обмежену кількість ресурсів, що залишаються в розпорядженні суспільства, таким чином, щоб максимізувати задоволення потреб. Для досягнення ефективності розподілу ресурсів, вони повинні бути розподілені між фірмами і галузями так, щоб одержати визначений асортимент продуктів, що найбільш необхідні суспільству, тобто споживачу. А також виробнича ефективність вимагає, щоб кожен товар, включений у цей оптимальний склад продукції, вироблявся з найменшими витратами. Конкурентний ринок вважається ефективним у довгостроковому періоді, оскільки, відповідно з умовою P=LMC=minLATC , фірми зацікавлені вибирати обсяг виробництва з мінімальними витратами рідких ресурсів, що збігається з інтересами суспільства.

• На ринку досконалої конкуренції точка рівноваги збігається з точкою перетину кривих попиту та пропозиції. Вона є точкою ефективного випуску. Крива пропозиції на ринку досконалої конкуренції являє собою результат порівняння кривих граничних витрат окремих фірм. При будь-якій ринковій ціні фірма буде здійснювати пропозицію продукції в такому обсязі, при якому MC=MR=P .

Для того щоб ефективність пропозиції була максимальна, необхідно щоб ціна відповідала точці перетину кривої пропозиції і кривої попиту. Закон взаємодії попиту та пропозиції показує, якщо ціна вище точки рівноваги, то виникає надлишок, що давить на неї зверху й опускає ціну до рівня рівноважної. Фірми, при цьому, переміщаються по кривій пропозиції таким чином, щоб зберегти рівність граничних витрат і граничного доходу. Якщо ж ціна пропозиції нижче рівноважної, то на ринку виникає дефіцит продукції, що давить на ціну знизу, піднімаючи її. У цьому випадку, фірми переміщаються по кривій пропозиції вгору, щоб зберегти рівність граничних витрат і граничного доходу.

Таким чином, на ринку досконалої конкуренції точка перетину кривих попиту та пропозиції (рівноваги) є точкою ефективного випуску продукції.

• В умовах досконалої конкуренції фірми не тільки роблять продукцію з найменшими з можливих короткостроковими, середніми і сукупними (повними) витратами, але також правильно вибирають розміри виробничого підприємства з метою мінімізації середніх витрат у довгостроковій перспективі. Фірма, що має підприємство неоптимального розміру, знаходиться в невигідному положенні стосовно своїх конкурентів в усьому, що стосується рівня витрат. У міру того, як конкуренція зрушує ринкову ціну до рівня мінімальних, довгострокових середніх витрат, фірма повинна або змінити розміри свого підприємства, прагнучи знизити витрати, або взагалі піти з галузі через збитки.

Ринку досконалої конкуренції властива тенденція до виробництва економічно ефективних кількостей усіх видів товарів з найменшими, можливими витратами , і тому цей ринок являє собою одну з найбільш сильних сторін цієї ринкової структури.

Питання для повторення .

1. Які загальні і специфічні обмеження максимізації прибутку конкурентної фірми?
2. Чому попит на продукцію конкурентної фірми зовсім еластичний?
3. Чим визначається рівень випуску продукції фірми, що забезпечує максимум прибутку на короткострокових тимчасових інтервалах?
4. При яких умовах фірма продовжує випуск продукції, навіть несучи збитки?
5. Як крива короткострокової пропозиції фірми співвідноситься з кривими її витрат?
6. Які умови довгострокової рівноваги конкурентної фірми?
7. Які умови довгострокової рівноваги конкурентної галузі?
8. Критерії ефективності функціонування ринків в умовах досконалої конкуренції?

Тема 7. Пропозиції в умовах монополії

7.1 Попит та пропозиція на монопольному ринку. Обмеження максимізації прибутку.

7.2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків монополії в короткостроковому періоді.

7.3 Умови максимізації прибутку монополії в довгостроковому періоді.

7.4 Особливості ціноутворення монополії.

7.5 Ефективність функціонування ринку в умовах чистої монополії.

7.6 Антимонопольна політика держави.

7.1. Попит та пропозиція на монопольному ринку. Обмеження максимізації прибутку.

Протилежністю досконалої конкуренції є чиста монополія(від грець. «моно» - один, «поліпро» - продаю), де галузь складається з однієї фірми, тобто поняття «фірма» і «галузь» збігаються. Вона виникає зазвичай там, де немає близьких замінників продукту, що випускається, тобто продукт певною мірою унікальний. На такому ринку фірма може впливати на ціну, контролюючи кількість товару, тобто фірма має монопольну владу.

В залежності від типів обставин, у силу яких фірма може стати одним постачальником товару на ринок, розрізняють 3 види монополій:

- Закрита монополія,захищена від конкуренції за допомогою юридичних обмежень. Прикладом може служити монополія поштової служби США на доставку пошти першим класом. Іншими варіантами виникнення закритої монополії є патентний захист, інститут авторських прав.

- Природна монополія.Галузь, у якій довгострокові середні витрати досягають мінімуму тільки тоді, коли одна фірма обслуговує весь ринок цілком, а збільшення числа фірм у галузі викликає ріст середніх витрат. Типовим прикладом природної монополії є муніципальні комунальні служби. В основі природної монополії лежить економія на масштабах виробництва.

- Відкрита монополія.У цьому випадку фірма на якийсь час стає єдиним постачальником якого-небудь продукту, не володіючи ніяким спеціальним захистом від конкуренції, як це має місце у випадку закритої чи природної монополії. У ситуації відкритої монополії часто трапляються фірми, що уперше вийшли на ринок з новою продукцією.

Така класифікація монополії трохи умовна. Деякі фірми можуть належати відразу до декількох видів. Базові, залізничні компанії можуть бути віднесені як до природної монополії (оскільки присутній ефект масштабу) так і до закритої монополії, тому що існують бар'єри для конкуренції. Фірми, що мають патентні свідчення – закрита монополія на короткостроковому тимчасовому інтервалі може стати відкритою в довгостроковому тимчасовому інтервалі, коли дія патенту закінчаться, конкуренти винайдуть новий товар – замінник.

Крива попиту на продукцію монопольної фірми має негативний нахил ( а не абсолютно нееластична), тому що споживачі завжди відповідають зниженням попиту на підвищення ціни. Монополіст може встановити ціну свого товару, і тоді кількість визначиться ринковою ціною попиту, водночас ціна, що заплатять покупці за цей товар також буде залежати від кривої попиту на товар.

Мал. 56 Крива попиту для монопольної фірми

З вищезазначеного випливає що:

- ціна перевищує граничний дохід. Крива граничного доходу завжди лежить нижче кривої попиту (мал.56).Оскільки крива попиту еластична, то монополія може збільшити продажі тільки тоді, коли вона установить більш низьку ціну на одиницю продукції. Тому граничний дохід (MR) стає менший ніж ціна (середній доход) для кожного рівня виробництва, крім першого.

- Загальний дохід, або виручка від продажу продукції (TR) збільшується доти, поки MR>0.

- Той факт, що монополія контролює сукупну пропозицію, говорить про те, що вона не просто впливає на ціну, а «диктує її». Але це не означає, що монополіст призначає найвищу ціну, тому що він все одно обмежений кривою попиту.

Мал. 57 Попит, сукупний доход і граничний доход в умовах чистої монополії.

На малюнку 57 продемонстрований взаємозв'язок попиту, сукупного доходу і граничного доходу в умовах чистої монополії. Сукупний дохід дорівнює добутку ціни на обсяг випуску в кожній точці кривої попиту (TR=PхQ). Коли попит еластичний, граничний дохід більше нуля (MR>0), сукупний дохід (TR) зростає. Коли попит нееластичний, граничний дохід менше нуля (MR<0), сукупний дохід знижується. Граничний дохід менший ціни при всіх рівнях випуску продукції.

Монополія, як і конкурентна фірма, у своїй діяльності прагне максимізувати прибуток. Однак на цьому шляху вона стикається з обмеженнями, які необхідно враховувати при прийнятті управлінських рішень:

• витрати виробництва
• попит на продукт.

Kрива попиту для монополії є такою ж, як крива попиту для всього ринку і має негативний нахил. Монополіст вибирає таку комбінацію «ціна – кількість», що приносить максимальний прибуток, тобто він шукає найбільш «дохідну» ціну з набору можливих цін. Монополіст – «шукач ціни» (price-searcher).

Крім загальних обмежень, що діють на фірми всіх ринкових структур, необхідно враховувати обмеження, що стосуються тільки монополії:

- Антимонопольне регулювання держави по обмеженню цін, забезпеченню умов конкуренції

- Рівні умови продажу. Монополіст повинен продавати усю свою продукцію за однаковою ціною всім споживачам. Монополія, при якій дотримується ця умова, називається простою монополією.

7.2. Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків монополії в короткостроковому періоді .

Проблема максимізації прибутку фірми монополіста розглядається трохи іншим способом, ніж у випадку з конкурентною фірмою. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рішення як щодо обсягу випуску, так і щодо ціни, у той час як конкурентна фірма визначає тільки обсяг.

Монополіст максимізує прибуток, виробляючи таку кількість продукції, при якому граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Ціна , яку фірма встановлює на свою продукцію, визначається висотою кривої попиту , а не висотою кривої граничного доходу в точці випуску, що дає максимум прибутку.

Правило оптимального випуску для усіх видів ринкових структур:

MR=MC

Тобто, монополіст нарощує виробництво продукції до такого обсягу, при якому граничний дохід дорівнює граничний витратам.

У зв'язку з тим, що в монополії граничний дохід нижче ціни , тому умови максимізації прибутку для монополії:

MR=MC <P

Мал.58. Вибір оптимального обсягу виробництва і ціни продукції .

Графічно P_Mможна визначити, провівши перпендикуляр від точки Q_Mвгору до кривої попиту, а досягнувши її, повернути на 90°і провести до вертикальної осі.

Як бачимо, ця ціна буде набагато вище граничної вартості MC тому принцип ціноутворення монополіста для максимізації прибуток на короткостроковому тимчасовому інтервалі можна назвати принцип «вартість +».

Якщо ринкові умови несприятливі, (економічний спад, зменшення доходів населення) то монополія буде не в змозі досягати прибутку у межах короткострокового тимчасового інтервалу.

Мал. 59 Короткострокові збитки монополії

У цьому випадку крива попиту знаходиться нижче кривої середніх сукупних витрат. Найкраще, що залишається в цій ситуації фірмі-монополісту, це мінімізувати збитки. Для цього виробництво повинне обмежитись обсягом випуску, що відповідає точці перетину кривих граничного доходу і граничних витрат (MC=MR).

Незважаючи на те, що випускаючи 10 одиниць продукції фірма несе збитки, вони все ж таки мінімальні. Ціна, рівна 4 гривням більш ніж достатня для компенсації середніх змінних витрат. Монополія, (як і досконало конкурентна фірма) буде продовжувати випуск доти, поки ціна продукції буде більше середніх змінних витрат. Якщо падіння ціни фірма не зможе компенсувати навіть середні змінні витрати, єдиним варіантом короткострокової стратегії мінімізації збитків буде тимчасове припинення діяльності підприємства.

7.3. Умови максимізації прибутку на довгостроковому тимчасовому інтервалі.

При аналізі поводження монополіста в довгостроковому періоді виходимо з особливостей чистої монополії – наявності лише одного постачальника продукції й існування вхідних бар'єрів у галузі для фірм-новачків.

У довгостроковому періоді фірма вибирає масштаби виробництва, а не тільки обсяги використання змінних факторів. Якщо вважати, що фірма розробляє кілька сценаріїв свого перспективного розвитку в залежності від обсягів використання фіксованих ( у короткостроковому періоді) факторів, тоді для кожного варіанта вона може знайти оптимальний обсяг виробництва і ціну, що максимізують її прибуток. Звичайно, при цьому фірма повинна мати також довгострокові прогнози щодо ринкового попиту на свою продукцію.

У довгостроковому періоді, максимізуючи прибуток, фірма – монополіст збільшує масштаб виробництва доти, поки не досягне обсягу продукції, що відповідає рівності граничного доходу і довгострокових граничних витрат:

MR= L MC

Довгострокова рівноважна ціна буде дорівнює висоті кривої довгострокового попиту в цій точці. Про таку довгострокову рівновагу варто сказати наступне:

- В умовах довгострокової рівноваги фірма повинна функціонувати принаймні беззбитково. Ситуація мінімізації збитків, представлена на малюнку, не може бути довгостроковою рівновагою: фірма просто піде з ринку, якщо вона буде не в змозі компенсувати свої довгострокові середні витрати.

- Ціна, що максимізуює довгостроковий прибуток фірми, буде нижче, ніж ціна, що максимізуює короткостроковий прибуток. Це відбувається в зв'язку з тим, що попит на будь-який продукт більш еластичний на довгострокових тимчасових інтервалах, ніж на короткострокових. Починаючи з точки довгострокової рівноваги, фірма монополіст може тимчасово збільшити прибуток, піднімаючи ціни і скорочуючи випуск продукції, зміщаючись тим самим вгору вздовж менш еластичної кривої короткострокового попиту. Однак, стикнувшись з більш високою ціною, споживачі скорегують довгострокову структуру споживання, зменшуючи величину пропонованого попиту до рівня кривої довгострокового попиту. При більш високих цінах прибуток монополіста буде менший, ніж при вихідній ціні довгострокової рівноваги.

Мал.60 максимізація прибутку в довгостроковому періоді .

7.4. Особливості ціноутворення монополії .

У розглянутих моделях максимізації прибутку монополією свідомо виключений такий важливий елемент економічний реальності, як підприємництво. На практиці будь-яка фірма, що одержує чистий економічний прибуток, приверне увагу конкурентів.

На практиці найчастіше використовуються такі стратегії ціноутворення на довгостроковому тимчасовому інтервалі:

• максимально можливі ціни
• лімітуюче ціноутворення
• цінова дискримінація

В умовах відкритої монополії застосовується дві стратегії ціноутворення:

- збільшення ціни до рівня, що забезпечує одержання короткострокового максимального прибутку й одержання чистого економічного прибутку доти, поки ціни знову не впадуть. У випадку удачі, до моменту повного зникнення чистого економічного прибутку дослідницький відділ запропонує який-небудь новий вид продукції, що знову дозволить фірмі мати тимчасовий монопольний прибуток. Нерідко надія навіть на короткостроковий монопольний прибуток стає могутнім двигуном інноваційного прогресу.

- встановлення меншої ціни. У цьому випадку прибуток буде помірний , проте ринок стане менш привабливим для потенційних конкурентів. Така стратегія називається лімітуючим ціноутворенням – обмеження короткострокового прибутку з метою утруднення входу в галузь можливих конкурентів. І найбільш приваблива для монополістів, що мають переваги перед можливими конкурентами в сфері витрат. Володіючи такою перевагою у витратах, фірма-лідер може одержати чистий економічний прибуток при невисокій ціні, що практично виключає небезпеку появи нових фірм у галузі.

У реальній економічній дійсності, економічному прибутку в умовах закритої монополії загрожують наступні фактори:

- Розробка товарів-субститутів і нових їхніх різновидів при збільшенні ціни на продукцію монополіста з метою одержання максимально можливого прибутку в короткостроковому періоді.

- Можливість опротестувати обґрунтованість юридичних бар'єрів, що стоять на шляху конкуренції на конкретному ринку. Закриття монополії на ринку захищені законом. Якщо закрита монополія одержує чистий економічний прибуток, то юристи і лобісти в цих умовах стають дуже привабливим об'єктом для капіталовкладень з боку потенційних конкурентів. Отже, фірма-монополіст буде змушена вкладати гроші у власних юристів і лобістів.

Модель простої монополії побудована виходячи з припущення, що всі одиниці продукції, що продаються протягом визначеного періоду часу, реалізуються по однієї і тій же ціні.

Однак не усі фірми змушені продавати всі одиниці продукції по одній ціні. Є фірми, що встановлюють різні ціни для різних покупців на той самий продукт. Якщо різні ціни, встановлені для різних покупців, не відображаються на витратах фірми, пов'язаних з індивідуальним підходом до обслуговування цих покупців, то фірма здійснює цінову дискримінацію .

Так, театр, встановлює ціну на квиток у 50 гривень для дорослих і 30 гривень для дітей, здійснює цінову дискримінацію, оскільки витрати театру однакові для всіх посадочних місць.

Цінова дискримінація - це монополістична практика продажу блага певної якості при даних витратах за різними цінами різним покупцям.

Цінову дискримінацію можуть здійснювати тільки монополії,тому що вони встановлюють і контролюють ціни. В умовах досконалої конкуренції утвориться єдина ціна на благо і фірма не контролює ціну, а приймає неї як дану. Тому цінова дискримінація не виникає. Монополісти здійснюють цінову дискримінацією в тому випадку, якщо за допомогою неї збільшують свій прибуток. Дискримінаційні ціни можуть використовуватися для розширення виробництва, забезпечуючи тим самим економію від масштабу виробництва.

Найбільш сприятливі умови для проведення цінової дискримінації маються в сфері послуг, оскільки вони, як правило, не можуть перепродуватися (наприклад, медичні послуги: якщо вам зробили операцію по видаленню апендициту, ви не зможете перепродати неї своєму другові по більш високій ціні).

Для того, щоб фірма-монополіст змогла здійснити цінову дискримінацію, ринок повинен відповідати двом умовам:

1. Можливість встановлення цін для окремих груп покупців відповідно до еластичності попиту: покупцям, попит яких має високу нееластичність, буде запропонована висока ціна, а тим, чий попит еластичний - більш низька.

2. Відсутність можливості перепродажу купленої продукції

Блага не можуть бути перепродані покупцями або продавцями одного ринку покупцям або продавцям іншого ринку, тому що при вільному пересуванні благ з одного ринку на іншій утвориться єдина ціна і виключається можливість цінової дискримінації.

Електростанція, що призначає різні ціни для населення і для промислових підприємств, являє собою монополію, що здійснює цінову дискримінацію. Авіаційна компанія, що бере з туристів і бізнесменів різну плату за квитки, робить те ж саме. Нарешті, ресторан, що обслуговує окремих клієнтів за цінами зі знижкою, поступає аналогічно. У ситуації рівноваги фірма-монополіст, максимізуючи прибуток і проводячи стратегію цінової дискримінації, установлює більш високу ціну для тих споживачів, попит яких на її продукцію менш еластичний.

Види цінової дискримінації

1. Цінова дискримінація І ступеня(навмисна цінова дискримінація)

Виникає в тому випадку коли на кожну одиницю блага встановлюється ціна, рівна ціні його попиту, тому ціни продажу блага для всіх покупців різні. Виходячи з цього, цінову дискримінацію першого степеня нерідко називають «досконалою».

Цінова дискримінація першого ступеня представлена на малюнку 61

Мал. 61. Досконала цінова дискримінація

Оптимальний випуск монополії знаходиться в точці E1. При перетині кривих MC и MR він складає Q2 при ціні P2.

Площа P2 AL – надлишок споживача.

Площа СP2 LE2 – надлишок продавця. Монополіст присвоює весь надлишок споживача, котрий при об'ємі Q2 при досконалої конкуренції був би присвоєний покупцем.

Досконала цінова дискримінація неможлива в реальних умовах, так як монополіст не має інформації про функції попиту всіх можливих покупців свого блага. Наближений варіант існує в том разі, коли блага випускаються під замовлення конкретних споживачів.

2. Цінова дискримінація другого ступенямає місце тоді коли ціни на блага однакові для всіх покупців, однак різняться в залежності від об'єму покупок.

При цьому різновиди цінової дискримінації блага групуються в визначені партії, на кожну з яких встановлюються визначені ціни. На практиці цей вид цінової дискримінації проводиться в формі знижок і надбавок на ціни благ. Цінову дискримінацію другого ступеня ілюструє графік 62.

Мал. 62. Цінова дискримінація другого ступеня.

7.5. Ефективність функціонування ринку в умовах простої монополії .

-В умовах монополії виробництво припиняється, не досягши тієї точки, де ціна, по якій споживач готовий купити останню зроблену одиницю продукції, у точності дорівнює альтернативним витратам її виробництва. Надлишок споживача – менший, а надлишок виробника – більший. Виникаюче недовироблення не дає можливості цілком реалізувати всі потенційні переваги торгівлі.

- Монополія не претендує на мінімізацію середніх сукупних витрат, у цьому випадку економічно вона менш ефективна, ніж досконала конкуренція.

- Закриті монополії, захищені правовими бар'єрами, являють собою найбільш серйозну загрозу, як потенційні винуватці фіаско ринку.

- Відкрита монополія найменш небезпечна з погляду фіаско ринку. Загроза появи нових конкурентів обмежує можливості фірм мати прибуток на довгострокових тимчасових інтервалах. У результаті проведення стратегії лімітуюче ціноутворення, ціна дуже близька до витрат. Неефективність, пов'язана з короткостроковою ціновою політикою монополії, компенсується в багатьох випадках енергійним впровадженням нововведеннь. Слід особливо зазначити соціальну ціну монополії, тобто втрати для споживача і суспільства в чистій корисності через монопольну владу на ринку.

Поліпшує або погіршує монополія добробут суспільства в цілому?

Відповісти на це питання можна лише зіставивши надлишки споживачів і виробників при вільній конкуренції і при монополізованому ринку.

Мал.63 Чисті збитки від монопольної влади.

На конкурентному ринку ціна дорівнює граничним витратам. Ціна Pc і обсяг продукту Qc знаходяться на перетинанні кривої середнього доходу і кривій граничних витрат. Подивимося, як зміниться надлишок, якщо з рівноважні ціни Pc і обсягу Qс перемістимося до монопольної ціни Pm і обсязі Qm.

В умовах монополії , якщо ціна вище, то покупці придбають менше продукту. Ті покупці, що придбали товар по більш високій ціні , втрачають частину надлишку. (трапеція А). А покупці які не можуть придбати товар за ціною Рм, але придбали б його за ціною Рс теж утрачають надлишок . (трикутник B).Відповідно, загальна втрата споживчого надлишку дорівнює А + В . У той же час виробник використовує (трикутник А) але втрачає частину надлишку С. ( партія товарів яка могла б бути реалізована за ціною Рс.

Отже : загальний прибуток виробника : А - С.

Віднімаємо втрату споживчого надлишку і знаходимо чисті збитки = У +С.

Це повні чисті збитки від монопольної влади.

Загальні чисті збитки - це суспільні витрати неефективності через більш низький обсяг виробництва при монополії в порівнянні з досконалою конкуренцією.

7.6. Антимонопольна політика держави.

Метою антимонопольної політики й антимонопольного законодавство не є заборона або ліквідація монопольних утворень . Реальна задача антимонопольної політики полягає в тому, щоб поставити діяльність монополії під державний контроль , виключити можливість зловживання монопольним положенням. К. Маркс ще в минулому столітті прийшов до висновку, що поява монополій вимагає державного втручання. Головна мета цього втручання складається в захисті і збереженні вільної конкуренції, який загрожують монопольні тенденції. Конкретно можна сформулювати такі цілі антимонопольної політики держави:

• обмеження монополій
• підтримка і сприяння малому бізнесові
• захист прав споживача.

Існують дві основних форми регулювання монополій:

• попередження створення монополій.
• обмеження використання монопольної влади.

Для проведення антимонопольної політики держава створює антимонопольні служби, основна задача яких - контроль монополістичних тенденцій у країні. Антимонопольні служби не є частиною законодавчої влади, але в їхній компетенції виконувати дорадчу функцію. Подібні організації не мають права діяти авторитарними методами, наприклад, закривати підприємства. Але вони можуть змусити підприємство, що домінує на ринку, відновити постачання продукції тому одержувачеві, якому в цьому постачанні було протизаконно відмовлене. Усі рішення антимонопольних служб – є обов'язкові для виконання. У протилежному випадку накладаються грошові штрафи, передбачені законодавством. При цьому необхідно відмітити, що всі рішення антимонопольної служби підлягають перевірці судами.

Крім здійснення процесу демонополізації , антимонопольна служба повинна бороти зі зловживаннями.

У Сполучених Штатах першим законодавчим актом , спрямованим проти монополізації економіки, був " Антитрестовський акт Шермана" (1890 р.). Відповідно до нього вважалося незаконним створювати монополії або вступати в змову з метою обмеження конкуренції. Цей закон з доповненням 1914, 1936,1950р.р. діє і сьогодні. Саме він, вважається , засновником світової антимонопольної політики. Цим законом заборонялися трести і картелі. Щоб обійти його ,монополії створювали холдинг-компанії, здійснювали повне злиття корпорацій, при якому ліквідувалася виробнича і правова самостійність компаній, що поглиналися, а картельні угоди замінялися негласними "джентльменськими угодами" або так називаним лідерством у цінах. Порушення "акта Шермана" каралися, як кримінальні злочини. Індивідуальні порушники каралися штрафом до 250 тис. доларів і тюремним ув'язненням до 3 років за кожне порушення .

Пізніше був прийнятий "закон Клейтона"(1914), що заборонив угоди по обмеженню кола контрагентів , купівлю або "поглинання" фірм, що можуть привести до монопольного положення . Потім був "акт про Федеральну торговельну комісію" (1914 р.), що був прийнятий щоб пустити в хід попередні антитрестовські закони і доглядати за їхнім виконанням. Протягом 20-х років антитрестовська діяльність трохи послабився, проте з початком депресії 30-х років суспільство перестало хвилювати підвищення цін. Від підприємців, особливо дрібних, почали надходити в законодавчі органи вимоги стримувати ціни від падіння, а не від підвищення. Проте пізніше процес державного регулювання монополій продовжився і прийнятий "закон Селлера-Кефовера" (1950 р.) доповнив попередні положення про недопущення злиття фірм шляхом придбання активів.

У Європейських країнах, а також у Японії антимонопольний процес відбувся пізніше, ніж у Сполучених Штатах. Це пояснюється тим, що протягом багатьох років у цих державах не існувало визначеної думки про законності монополістичних об'єднань. Так, перші закони проти монополії в Європі були прийняті лише в 30-х роках двадцятого сторіччя (Бельгія, Голландія - 1935 р; Данія - 1937, Великобританія - 1948 , ФРН - 1957, Франція -1963) У країнах східної Європи такі законодавчі акти виникають наприкінці 80-х років.

Антимонопольне законодавство країн західної Європиліберальніше ніж у США. Воно не поширюється на націоналізовані підприємства, сільське господарство , рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування і т.п..

Є виключення, що стосуються деяких типів міжфірмових угод, таких як угоди між маленькими і середніми компаніями, експортні угоди, угоди, зв'язані з раціоналізацією.

Конкуренція й антимонопольна практика регулюються сьогодні і на міждержавному рівні. Так статті 85 і 86 Римського договору, що вважається початком ЄЕС, теж містять заборони монополістичних угод і створення монополій. Вони є також об'єктом міжурядових договорів, регулюються документами Комісії ООН з питань промисловості , торгівлі й ін.

У світовій економічній практиці розрізняють три основних типи злиття підприємств:

• горизонтальне
• вертикальне
• диверсифікованість.

Перший тип має місце, якщо поєднуються фірми-представники однієї області, що випускають взаємозамінну продукцію або надають альтернативні послуги. Отже, у результаті їхнього об'єднання існує погроза монополізації області , що саме по собі веде до негативних економічним наслідків. Тому саме цей тип злиття більше всього переслідується законодавчими актами. Інші два - вертикальний (об'єднання двох фірм, зв'язаних виробничою або технологічною залежністю) і диверсифікованість (об'єднання фірм-виробників різнопланових продуктів або послуг) контролюються менше і відношення до них більш ліберальне, тому що вони не створюють можливості монополізації окремих ринків.

Поруч із заходами, спрямованими на недопущення утворення монополій на ринках, існують також такі, котрі покликані боротися з вже існуючими фірмами, що можуть вважатися монополістами. Проти них застосовується високе оподатковування монопольних прибутків, контроль за цінами на продукти виробництва монопольних утворень, придбання монополій у державну власність, адміністративне покарання за порушення антимонопольного законодавства, здійснення демонополізації, розосередження монополій.

Останній захід, до речі, зустрічається винятково рідко і є крайнім випадком покарання порушників. Для того, щоб держава звернулася до розпуску підприємств, тим потрібно вже занадто відкрито діяти всупереч антимонопольній політиці. Проте і такі факти знає історія. На початку нашого сторіччя було розпущено "монстра" серед американських монополій, нафтовий трест "стандарт Ойл", також постраждала компанія "Американ Тобакко". При сучасних умовах було розосередження "АТ&Т ", " Алкоа", " Дюпон".

Слід зазначити, що західне антимонопольне законодавство постійне удосконалюється і на сьогодні є діючим інструментом. Воно дало можливість значною мірою стримати монопольні тенденції, стимулювати здорові ринково-конкурентні відносини. Погроза переслідування законом примусила фірми уникати явних монопольних ситуацій і не зловживати ними. Завдяки цьому удалося не тільки зберігати, а і підсилювати конкуренцію.

Специфіка економіки України полягає в тому, що ще в період її входження в народногосподарську систему СРСР вона відрізнялася одним з найвищих рівнів концентрації і централізації виробництва , його монополізації. Сьогодні надмірний рівень монополізації не тільки зберігся, але в деякій мері навіть збільшився, оскільки держава в за останні роки, послабивши контроль над виробником, вчасно не впровадила механізм його обмеження шляхом створення і підтримки конкуренції.

Про масштаби монополізму свідчать дані Антимонопольного комітету України, згідно з яким, в Україні нараховується близько 540 підприємств-монополістів, частка яких на загальнодержавних ринках відповідних товарів перевищує 35%.

Україна є монополістом у СНД із видобутку і збагачення титанової сировини, а також монопольно виробляє такі рідкоземельні метали, як цирконій, гафній, ніобій, понад 80% трихлорсилана - сировини для виробництва напівпровідникового кремнію, близько 70% монокристалічного кремнію. Найбільш монополізованими в Україні є ринки машинобудування - 97,7%, медичної промисловості - 75,7%, хімічної і нафтохімічної промисловості-68,9%, металургії-44,9%. Зараз понад 400 підприємств займають монопольне положення на 460 регіональних ринках. Занадто монополізовані також посередницькі структури в агропромисловому комплексі.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополії, недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності і здійснення державного контролю за його дотриманням і регламентується наступними законами:

• Законом України " Про обмеження монополізму і недопущення несумлінної конкуренції в підприємницькій діяльності"
• Виправленнями до нього
• Законом України " Про захист від несумлінної конкуренції"

Відповідно до них караються всі дії підприємця, що спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим фірмам і на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Закони спрямовані на здійснення демонополізації економіки, фінансової, матеріально-технічної, інформаційної, консультативної й іншої підтримки підприємців, що сприяють розвиткові конкуренції". Монополістом вважається підприємство, що займає більш 35 відсотків ринку.

Антимонопольне законодавство України відповідає вимогам світових стандартів. Але при цьому немає твердого контролю за виконанням даного законодавства

Питання для повторення .

1. Чим відрізняються відкрита, закрита і природна монополії?
2. Які обмеження перешкоджають монополії на шляху до максимізації прибутку?
3. Умови максимізації прибутку монополії в короткостроковому періоді?
4. Умова максимізації прибутку монополії в довгостроковому періоді?
5. Чи може монополія мати збитки?
6. Порівняльна характеристика монополії і досконалої-конкурентної фірми.
7. Ефективність функціонування монополії
8. У чому полягає антимонопольна політика держави.

Тема 8. Пропозиція в умовах олігополії

8.1. Прояв олігопольного взаємозв'язку.

8.1.1. Цінові війни.

8.1.2 . Угоди (картелі, таємні змови).

8.2 . Теорії олігополії.

8.2.1 . Модель Бертрана.

8.2.2. Модель Курно.

8.2.3. Ламана крива попиту.

8 .3 . Реклама при олігополії.

8.1. Прояв олігопольного взаємозв'язку.

Олігополія - це ринкова структура, в якій у реалізації якого-небудь товару домінує декілька фірм, а входження нових виробників у ринок ускладнене чи неможливе. Товар, реалізований олігопольними фірмами, може бути і диференційованим і стандартизованим. Прикладом олігополії, при якій продукт є стандартизованим, служить ринок алюмінію. На цьому ринку в продажах у США домінують "Alcoa", "Reynolds" і "Kaiser". Автомобілі, нафтопереробка, сигарети і пиво є прикладами диференційованих товарів, що виробляються олігополіями. Звичайно на олігополістичних ринках панує від двох до десяти фірм, на які припадає половина і більше загальних продажів продукту. Фірми усвідомлюють загальну взаємозалежність: приймаючи рішення, вони вимушені зважати на реакцію своїх конкурентів. Реакція, яку очікує фірма з боку суперників у відповідь на зміну встановлених цін, обсягів випуску продукції або маркетингової діяльності, впливає на рівновагу олігополістичного ринку. У багатьох випадках олігополії захищені бар'єрами для входу на ринок, схожими на бар'єри для монопольних фірм. Природна олігополія існує, коли декілька фірм можуть поставляти продукцію для всього ринку при більш низьких довгострокових середніх витратах, ніж вони були б у багатьох фірмах.

Головні труднощі в аналізі олігополії складаються у визначенні того, з якими обмеженнями стикаються фірми на ринку, де існують кілька конкуруючих компаній. Фірми при олігополії, так само як при досконалій конкуренції і на монополізованих ринках, стикаються з обмеженнями витратної кривої й умов попиту. Але, крім того, вони стикаються ще з одним обмеженням: діями конкуруючих фірм . Зміна прибутку, що фірма може одержати за рахунок зміни цін, обсягів випуску, якісних характеристик продукту, залежить не тільки від реакції споживачів (як при інших ринкових структурах), але також від того, як на це відреагують інші фірми-учасниці даного ринку.

Залежність поводження кожної фірми від реакції конкурентів називається олігополістичним взаємозв'язком.

Зміст олігополістичного взаємозв'язку полягає в тому що, будь-яка модель олігополії повинна містити, насамперед, схему дій фірми у вiдповiдь на реакцію конкурентів, викликану зміною положення на ринку.

Олігополістичний взаємозв'язок виявляється:

• у цінових війнах;
• таємній чи явній змові.

8.1.1 Цінова війна

- це цикл послідовних зменшень цін на олігополістичному ринку фірмами-суперниками. Вона є одним з багатьох можливих наслідків олігополістичного суперництва. Цінові війни є позитивними для споживачів, але негативними для прибутків продавців.

Припустимо, що на місцевому ринку існує кілька продавців реалізуючих такий стандартизований товар, як цегла. Цінова політика будь-якої даної фірми на ринку залежить від ринкового попиту на цеглу і від того, як уявляє собі фірма реакцію конкурентів на її цінову політику. Припустимо, що кожна фірма на ринку прагне максимізувати прибуток. Допустимо, що кожна фірма припускає, що її конкуренти виберуть ціну і будуть твердо дотримуватися свого рішення. Таким чином, будь-який даний виробник цегли зробить припущення, що якщо він знизить свої ціни, то його суперники, у відповідь на такий крок, не будуть знижувати свої ціни. Вони можуть почати цінову війну. Оскільки кожен продавець думає, що інший не буде реагувати на його зниження цін, тому в кожного з них виникає спокуса збільшити щомісячні продажі, скорочуючи ціни. Знижуючи ціну нижче ціни свого конкурента, кожен продавець може захопити весь ринок і тим самим збільшити прибуток.

Цінова війна продовжується доти, доки ціна не падає до рівня середніх витрат. У рівновазі обидва продавці призначають ту саму ціну, а економічні прибутки дорівнюють нулю. Загальний ринковий випуск такий самий, який був би при досконалій конкуренції.

Р = АТС = МС

Рівновага існує тоді, коли жодна фірма більше не може одержувати вигоди від зниження ціни. Зниження ціни нижче цього рівня приведе до збитків. Оскільки кожна фірма допускає, що інші не будуть змінювати свою ціну, то в неї немає стимулу збільшувати ціну.

Загалом, рівновага на олігополістичному ринку залежить від припущень, що роблять фірми про реакцію своїх суперників. Іноді на олігополістичних ринках дійсно спостерігаються цінові війни. Час від часу таку тактику застосовують автомобільні заправки в якому-небудь районі. Банки, що обслуговують невеликі ринки, також іноді займаються ціновою війною, пропонуючи низькопроцентні позики чи ведення поточних рахунків за невелику плату, меншу за звичайну. Кожний намагається зробити свій товар більш привабливим для споживачів, призначаючи набагато меншу ціну, ніж суперники, а суперники відповідають ще більшим зниженням цін.

Цінові війни звичайно недовготривалі. Олігополістичні фірми вступають між собою в співробітництво для встановлення ціни і розподілу ринків таким чином, щоб уникнути перспективи цінових війн і їхніх несприятливих впливів на прибуток.

8.1.2. Угоди (картелі, таємні змови).

Олігополістичний взаємозв'язок може призвести не тільки до запеклого протиборства, але і до угоди, що має місце тоді, коли фірми - олігополісти бачать можливості спільного збільшення своїх доходів шляхом підвищення цін і укладають угоду про поділ ринку. Якщо угода є відкритою, то вона може і втягнути всіх чи велику частину виробників на ринку, його результатом є утворення картелю.

Картель - це об'єднання фірм, які відкрито домовляються про ціни та обсяг випуску продукції так, ніби вони були єдиною монополією. У Сполучених Штатах Америки картелі заборонені законом. Фірми, які обвинувачуються у змові заради спільного встановлення ціни і контролю над обсягами випуску продукції, піддаються штрафам.

Розглянемо на простому прикладі, як працюють картелі. Уявимо собі галузь, утворену 100 малими фірмами. Припустимо, що граничні витрати виробництва усіх фірм складають 1 гривню на одиницю продукції незалежно від обсягу випуску. Через те, що граничні витрати однакові при будь-якому обсязі випуску, крива граничних витрат буде одночасною із кривою довгострокових середніх витрат, а також довгостроковою кривою пропозиції в галузі. Ця абсолютна еластична крива довгострокової галузевої пропозиції показана на мал. 56 разом із кривою попиту.

Мал.56. Максимізація прибутку: картель.

Де:

Р – ціна в доларах за одиницю;

Q – в одиницях щомісяця;

Е_к – точка рівноваги для картелю;

Е – точка рівноваги в умовах досконалої конкуренції.

На графіку показана галузь, утворена 100 фірмами, кожна з яких має постійні довгострокові середні і граничні витрати. В умовах досконалої конкуренції рівновага в галузі наступить у точці перетину кривих попиту і граничних витрат. Однак, якщо фірми утворять картель, вони зможуть спільно отримувати прибуток, скоротивши випуск продукції до положення рівності граничних витрат граничному доходу і піднявши ціни з 1 гривні до 2.

Рівноважна ціна й обсяг випуску залежать від того, як організован ринок. Припустимо спочатку, що усі фірми діють в умовах досконалої конкуренції. Це приведе до рівноваги, при якій ринкова ціна складе 1 гривню за одиницю продукції (і буде дорівнювати довгостроковим середнім витратам і довгостроковим граничним витратам), і буде вироблятися 400000 одиниць продукції на місяць. При такій рівновазі фірми не одержують економічного прибутку.

Утворення картелю . Тепер уявіть, що один раз керівники 100 фірм зустрілися для організації картелю. Вони сподіваються, що всім їм буде вигідно замінити конкуренцію співробітництвом, за допомогою якого вони зможуть максимізувати загальні доходи галузі і чесно поділити їх між учасниками угоди.

Менеджер картелю стикається з такою ж проблемою максимізації прибутку, яка була перед монополістом. Доходи галузі максимальні при такому обсязі випуску, коли граничний дохід дорівнює граничним витратам — 200 000 одиниць продукції на місяць. Якщо обсяг випуску скоротити до цієї величини, то ціна може бути підвищена до 2 гривень за одиницю, що принесе галузі 200 000 гривень чистого прибутку на місяць. Щоб поділити цей дохід між усіма членами картелю, менеджер надасть кожній фірмі квоту випуску — 2 000 одиниць на місяць, тобто половину тієї кількості, що кожна фірма зробила би до утворення картелю. Таким чином, фірми, що беруть участь у картелі, одержують переваги чистої монополії, незважаючи на свій маленький розмір і велике число фірм.

Проблема стабільності картелі .Незважаючи на те, що картелі вигідні для їхніх членів, вони далеко не такі позитивні для споживачів. Для них картелі означають зменшення пропозиції товарів і підвищення цін. Однак , у картелів є і внутрішні проблеми, які ускладнюють їхнє утворення і роблять їх нестабільними:

• Перша проблема , що виникає перед картелем – це контроль над виходом на ринок. Тому що галузі, де ціни вище, ніж довгострокові середні витрати, залучають нові фірми. Але вихід на ринок нових фірм зовсім не збільшує загальну кількість продукції, що картель може продати за ціною, яка максимізує прибуток. Велика кількість фірм означає, що загальні доходи будуть розділені на менші частини. Отже, будь-який картель повинен знайти засоби контролю над входом у ринок.

• Друга (внутрішня) проблема — це встановлення квот випуску продукції. У кожного члена картелю існують стимули і можливості робити більше продукції, ніж дозволяє квота. Візьміть картель на мал. 56 . Додаткові 2 000 одиниць продукції на місяць вплинуть на ринкову ціну, тому що це складе лише 1% збільшення обсягу випуску галузі. Зробивши 4 000 одиниць продукції, порушник подвоїть свій місячний дохід і буде одержувати його в таких розмірах доти, доки інші фірми галузі не порушать угоду.

Але якщо 99 фірм порушили угоду і збільшили свій випуск до 4000 одиниць на місяць, і тільки 1 фірма дотрималася слова? Через те, що місячний обсяг випуску в галузі зросте до 398 000 одиниць, ціна упаде до конкурентного рівня - 1 гривня за одиницю. Фірма, що не збільшила обсяг, нічого за це не одержить.

Таким чином, у кожного члена картелю є стимул обдурити своїх колег, якщо він впевнений, що усі грають чесно.

Існує багато відомих міжнародних картелів. Вірогідно, що найвідоміший - це картель Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК). ОПЕК прагне регулювати випуск сирої нафти його членами з метою контролю ціни, щоб максимізувати групові прибутки. Центральна організація по продажах компанії "De Beers" фактично теж діє як картель. Вона діє так, виступаючи у формі синдикату, через який основні виробники необроблених алмазів можуть продавати свої продукти.

Формальні картелі не є невідомими, але зустрічаються рідко, через свою внутрішню нестабільність. Існують і неформальні картелі – таємні змови , що полегшують координацію між компаніями по формуванню цін і обсягів випуску.

8.2. Теорії олігополії

8.2.1. Модель Бертрана

У моделі Бертрана розглядається проблема олігополістичного взаємозв'язку - необхідність кожній фірмі взяти до уваги поведінку конкурентів при визначенні своєї ринкової стратегії . Щоб зрозуміти поведінку конкуруючих фірм, потрібно зробити просте припущення щодо реакції кожної фірми на діі конкурентів.

Згідно «цінової» варіації моделі Бертрана , кожна фірма встановлює ціну так, начебто вона очікує, що інші фірми галузі залишать свої ціни незмінними . На мал.57 зображено, як цінова теорія Бертрана може працювати в галузі, що складається тільки з двох фірм. Кожна фірма визначає ціну, яка максимізує прибуток при будь-якій ціні, що може установити конкурент. Ці ціни зображені у вигляді т.зв. кривої реакції .

Мал. 57. Теорія олігополії Бертрана.

Де:

R₁ – крива реакції 1-й фірми;

R₂ – крива реакції 2-й фірми.

Відповідні криві описують найкращі ціни для кожної з двох фірм при заданій ціні іншої фірми. Наприклад, якщо фірма 1 буде монополістом, вона установить ціну 150 гривень. Якщо потім на ринку з'явиться фірма 2, то вона почне цінову війну, пересуваючи галузь крок за кроком у точки А, В, С, D і, нарешті, Е. У точці Е встановлюється стабільна рівновага.

У крайньому випадку, фірма 2 може встановити таку високу ціну, що ця ціна виведе її з ринку, залишивши першій фірмі чисту монополію. У цьому випадку фірма 1 максимізує прибуток, установивши ціну 150 гривень, що показує пунктирна лінія, називається «монопольна ціна фірми 1». Монопольна ціна фірми 2 показана в такий же спосіб. Ці дві криві реакції можуть визначатися кривими витрат двох фірм і кривими попиту.

Теорія Бертрана приводить до стабільної рівноваги. При цінах вищих за точку перетину двох відповідних кривих, кожна фірма має стимул знижувати ціну, встановлену конкурентом. При цінах нижчих за точку перетину, кожна фірма має стимул встановити ціну більшу, ніж її конкурент.

Таким чином, при цьому припущенні існує тільки одна ціна, яку може встановити ринок. Однак, оскільки ця теорія поширюється на ринки не тільки з двома фірмами, можна довести, що рівноважна ціна рухається поступово від монопольної ціни до ціни, рівної граничним витратам. Отже, рівновага Бертрана в галузі, де існує тільки одна фірма, досягається при монопольній ціні; у галузі з великим числом фірм — при конкурентній ціні; а в олігополії розбіжності розмірів — коливається в цих межах.

8.2.2 Модель Курно

Модель Курно заснована на конкуренції за обсягами випуску. Ціна визначається сукупним обсягом випуску фірм відповідно до лінійної кривої попиту.

Модель Курно заснована на припущенні, що кожна фірма визначає свій обсяг випуску, виходячи з незмінності обсягів випуску конкурента.

Для цієї моделі можна побудувати криві реагування для двох фірм, що визначають оптимальний обсяг випуску однієї з них при заданому обсязі іншої ( Мал.58 ).

Мал.58 Рівновага Курно.

Якщо на ринок виходить тільки фірма 1, то, як монополіст вона вибирає обсяг випуску Qm=240. Фірма 2, вийшовши на ринок, у своїй стратегії буде виходити з фіксованого обсягу пропозиції 240, і виходячи зі своєї кривої реагування R2 , визначить обсяг Q=120. Тоді фірма 1, виходячи з цього обсягу і своєї кривої реагування R1, визначить обсяг Q=180. Фірма 2 відповідає обсягу Q=150. Цей процес продовжується доти, доки фірми не зійдуться на обсязі Q 1 =Q 2 =160 (точка Е).

Якщо порівняти цей обсяг з обсягом конкурентної рівноваги (QК=480), то ми бачимо, що кожна фірма в стані рівноваги Курно (точка E Курно мал.58. ) забезпечує тільки третину ефективного конкурентного обсягу , а галузь, при дуополії Курно випускає 2/3 конкурентного обсягу , чиста монополія забезпечує тільки ½ цього обсягу. Таким чином, конкуренція за обсягами у моделі Курно не призводить ринок до стану конкурентної рівноваги (на відмінну від моделі Бертрана).

8.2.3. Ламана крива попиту.

Припустимо, що фірма в умовах олігополії перебуває в положенні рівноваги Е(P_E, Q_E). Теорія « ламаної кривої попиту» починається з простого припущення про реакцію олігополістів на зміну цін конкурентами. При зниженні ціни конкуренти теж будуть знижувати ціну, щоб не втратити своїх клієнтів, тому попит D₁ на продукцію фірми в цьому випадку низькоеластичний. При підвищенні ціни на свою продукцію конкуренти залишать власні ціни без змін, тому що фірма різко почне втрачати своїх покупців – попит D₂ у цьому випадку високоеластичний ( мал. 59. ).

Мал. 59. Ламана крива попиту.

Об'єднана крива попиту зображується ламаною лінією, що складається з двох відрізків ВЕ і EF ( мал. 59 ). Об'єднана лінія граничного доходу MR теж складається з двох відрізків BA і KC , що утворюються з двох ліній граничного доходу, MR₁ (при Q>Q_E ) і MR ₂(при Q<Q_E ); об'єднана лінія MR має розрив по вертикалі АК .

Використання правила граничного випуску, MR=MC , при максимізації прибутку фірми, ілюструє жорстокість цін при олігополії в порівнянні з конкурентним ринком: зміна граничної вартості з МС₁ до МС₂ не призводить ні до змін обсягу Q_{E ,}, ні до змін ціни P_E (через існування вертикального розриву на криву граничного доходу). Так само як і теорія Курно, теорія « ламаної кривої попиту» проста й оригінальна. Її припущення про те, як монополісти реагують на дії своїх конкурентів, більш правдоподібно, ніж припущення Курно. Але теорія «ламаної кривої попиту» також має істотні обмеження. Пояснюючи, чому олігополіст може протистояти зміні установленої ціни один раз, вона не відповідає на запитання про те, як визначається первісний рівень цієї ціни.

8.3. Реклама при олігополії .

На олігополістичних ринках окремі фірми враховують можливу реакцію своїх конкурентів до того, як починають рекламу і застосовують інші витрати по просуванню товару на ринок. Олігополістична фірма може істотно збільшити свою частку ринку за допомогою реклами тільки в тому випадку, якщо конкуруючі фірми не нанесуть відповідного удару, почавши свої власні рекламні кампанії.

Є деякі докази того, що реклама на олігополістичних ринках здійснюється в обсягах вищих за ті, котрі були б виправдані максимізацією прибутку. Галузь по виробництву цигарок являє гарну можливість для дослідження конкретного подібного випадку. Ця галузь завжди відрізнялася великими витратами на просування товару. На початку 70-х років, коли реклама цигарок по телебаченню була заборонена, рекламні витрати фірм галузі значно упали. Однак прибутки галузі значно зросли. Можна припустити, що загальний вплив реклами не сприяв збільшенню прибутку. Очевидно, реклама в олігополістичних галузях веде до росту витрат, але не збільшує ринкову частку окремої фірми. Фірми-суперники просто зводять нанівець рекламні зусилля один одного.

Інші дослідження довели, що реклама сприяє зростанню прибутку. Ці дослідження вказують на те, що чим вища частка витрат на рекламу стосовно обсягу продажів у галузі, тим вище галузева норма прибутку. Оскільки більш високі прибутки вказують на наявність монопольної влади, то можна вважати, що реклама веде до більшого монопольного контролю над ціною. Однак незрозуміло, чи обумовлюють високі рекламні витрати більш високі прибутки чи більш високі прибутки викликають великі витрати на рекламу.

Питання для повторення.

1. Дайте характеристику олгополістичного ринку
2. Яке специфічне обмеження максимізації прибутку властиве олігополістичному ринку?
3. У чому виявляється олігополістичний взаємозв'язок?
4. Які наслідки таємної і явної змови?
5. Чому існування картелю недовговічне?
6. До чого призводять цінові війни?
7. Чим відрізняються модель Курно і модель Бертрана?
8. У чому зміст моделі «ламана крива попиту»?
9. Чи ефективна реклама при олігополії?

Тема 9. Пропозиція в умовах монополістичної конкуренції.

9.1 Характерні риси ринку монополістичної конкуренції.

9. 2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків у короткостроковому періоді.

9.3 Довгострокова рівновага фірми.

9.4 Нецінова конкуренція і реклама.

9.5 Ефективність функціонування ринку монополістичної конкуренції.

9.1 Характерні риси ринку монополістичної конкуренції .

Монополістична конкуренція – це така ринкова структура, що відображає положення фірми в умовах, у яких поєднуються економічні ознаки фірм-монополістів і конкуренції. Ринок монополістичної конкуренції характеризується досить великим ступенем конкурентної боротьби, що доповнюється невеликою часткою монопольної влади. На ньому відносно велика кількість товаровиробників пропонує, як правило, схожу, але неоднакову продукцію. У цій ринковій ситуації кількість фірм необов'язково може складати тисячі, як при чистій конкуренції, досить присутності, декількох десятків середніх чи малих підприємств.

Серед основних ознак монополістичної конкуренції, варто виділити наступні:

Кожна окрема фірма володіє відносно невеликою часткою всього ринку, тому має обмежений контроль над ринковою ціною.

Для існування монополістичної конкуренції кількість продавців повинна бути:

- не дуже великою, щоб попит не перетворився в абсолютно еластичний, що властиво чистій конкуренції;

- не дуже малою, щоб кожна фірма володіла незначною часткою ринку і мала обмежений контроль над ціною;

- досить значним, щоб уникнути таємних угод, погоджених дій окремих фірм із метою обмеження обсягів виробництва і штучного підвищення цін;

- достатнім, щоб фірми галузі не відчували взаємної залежності, мали можливість визначати власну політику, не зважаючи на реакцію конкурентів.

Диференціація продукту означає, що кожна фірма продає на цьому ринку свій специфічний тип продукції, що відрізняється від інших якістю, оформленням, престижністю і т.п. В умовах чистої конкуренції такої диференціації продукту фірми немає. На ринку монополістичної конкуренції кожне підприємство виступає свого роду монопольним виробником власної торгової марки. Від диференціації продукту, тобто від можливості фірми вийти на ринок монополістичної конкуренції з товаром, який має певні переваги в порівнянні з товарами, котрі реалізуються всіма іншими фірмами, залежить її економічний успіх, монопольна влада. Завдяки існуючій диференціації товару на ринку монополістичної конкуренції переважають методи нецінової конкуренції суперників, що продають близькі за споживчими якостями продукти. Значна роль належить й умовам реалізації, а не тільки якості пропонованого товару або послуги. Наприклад, до важливих аспектів диференціації продукту відносяться ввічливість і люб'язність службовців магазина, репутація фірми з боку покупців, можливість обміну її товарів і т.п. Продукція фірми може бути також диференційована на основі розміщення . Багато фірм акцентують свою увагу на торгових знаках, як засобах переконання споживача в тому, що їхня продукція краще, ніж у конкурентів. З цією метою здійснюється рекламна діяльність.

Вступ на ринок монополістичної конкуренції і вихід з нього є відносно легким. Новим фірмам нескладно ввійти в галузь зі своїми фірмовими марками, а існуючим так само неважко вийти, якщо їхні товари з якоїсь причини втратили стабільний попит споживачів. Але, на відміну від ринку чистої конкуренції, на цьому ринку існують певні фінансові та інші бар'єри, пов'язані з вимогою випускати товар, відмінний від товару конкурента, і необхідністю виділяти кошти на рекламу свого продукту. На ринку монополістичної конкуренції фірми також намагаються захистити свій товар від копіювання його конкурентом за допомогою придбання патенту й авторських прав на своє фабричне клеймо і торгові знаки.

Таким чином, ринок монополістичної конкуренції передбачає функціонування великої кількості порівняно невеликих фірм, що випускають диференційовані товари, не вступаючи між собою в таємну змову. Цінова конкуренція на цьому ринку супроводжується неціновою. В умовах монополістичної конкуренції діють переважно магазини роздрібної торгівлі у великих містах, авто заправки, перукарні, хімчистки, магазини, що продають одяг, взуття і т.п.

Об'єднання монополістичних і конкурентних аспектів визначає своєрідність ринкової стратегії фірми, що, як монополіст, намагається самостійно встановлювати ціну на свій товар, але, зустрічаючись зі спадною кривою попиту, змушена діяти в межах існуючих об'єктивних ринкових законів, а як конкурентна фірма – допускає розподіл ринку між багатьма порівняно невеликими підприємствами.

На відміну від досконало-конкурентної фірми, крива попиту якої абсолютно еластична і паралельна осі абсцис, при монополістичній конкуренції крива попиту має невеликий негативний нахил (мал.68). Це означає, що крива попиту менш еластична, ніж у досконалій конкуренції, але більш еластична, ніж у монополії. Ступінь еластичності в умовах монополістичної конкуренції залежить як від числа конкурентів, так і від глибини диференціації продукту (послуг).

Мал. 68 Попит і витрати при монополістичній конкуренції

Таким чином, диференціація продукту відбивається в диференціації ціни. Споживач, що звик до споживання того чи іншого чи товару послуги, не відразу відмовиться від його придбання навіть при невеликому зростанні ціни. „Зрадить” фірмі лише найбільш розважливий і меркантильний покупець.

Негативний нахил кривої попиту означає, що в умовах монополістичної конкуренції виробляється менше продукту. Якщо при досконалій конкуренції виробляється Q_cза ціною Р_с, то в умовах монополістичної конкуренції — Q_mсза ціною Р_mс(мал. 68).

Протягом короткострокового періоду фірми можуть як отримувати прибуток, так і зазнавати збитків. Однак відсутність високих вхідних бар'єрів у галузь, де фірми одержують стійкий економічний прибуток, приводить до того, що туди спрямовуються інші підприємці. У результаті в довгостроковому періоді створюється ситуація, аналогічна досконалій конкуренції - економічний прибуток дорівнює нулю.

Таким чином, в умовах монополістичної конкуренції обсяг виробництва фірми менше, ніж при досконалої конкуренції, а середні сукупні витрати і ціна, як правило, вище.

9.2 Умови максимізації прибутку і мінімізації збитків у короткостроковому періоді.

Метою фірми на ринку монополістичної конкуренції є максимізація прибутку чи мінімізація збитків у короткостроковому періоді і винятково максимізація прибутку в довгостроковому періоді.

Мал. 69. Графік вибору оптимального обсягу у короткостроковому періоді при максимізації прибутку .

У першу чергу звертає на себе увага крива попиту (D). Вона задовольняє умову недосконалої конкуренції – попит має негативний нахил. Фірма, що діє в умовах монополістичної конкуренції, завдяки диференціації продукту на своєму сегменті ринку має монопольну владу, тому і крива попиту здобуває характерний негативний нахил: ріст обсягу реалізації досягається за рахунок зниження ціни.

По-друге, механізм визначення фірмою оптимального розміру виробництва в умовах монополістичної конкуренції полягає в тому, що фірма максимізує прибуток вибираючи обсяг, при якому MC=MR .

Іншими словами фірма нарощує виробництво доти, поки додаткові витрати, пов'язані з випуском ще однієї одиниці продукції, не починають перевищувати додатковий дохід від її реалізації . Відповідно точка перетину MC і MR на графіку дає той обсяг випуску продукції Q , продаючи який за ціною Р фірма максимізує свій прибуток (мал. 69 ) чи мінімізує збитки (мал. 70)

Умови максимізації прибутку для фірми на ринку монополістичної конкуренції наступні:

MC=MR<P

При зміні ринкової ситуації (зниження попиту і відповідно зниження ціни) у фірми в короткостроковому періоді можуть виникнути збитки. У випадку, якщо ціна перевищує середні змінні витрати ( AVC ), продовжуючи випуск, фірма мінімізує збитки. Якщо ж ціна нижче середніх змінних витрат варто тимчасово призупинити виробництво.

Мал.. 70. Графік вибору оптимального обсягу випуску фірмою, що мінімізує витрати.

Припустимо, що продавець на монопольно-конкурентному ринку безалкогольних напоїв прагне максимізувати прибуток. Його товар відрізняється від товарів продавців-конкурентів, за смаком і тому, що він має більше натуральних домішок. У цьому випадку продавець може підняти ціну без падіння рівня продажів до нуля, тому що знайдуться покупці, які готові платити підвищену ціну за цей продукт, (інше залежить від еластичності попиту на цей товар, тобто чи покриє прибуток від збільшення ціни втрати від скорочення продажів чи ні).

Попит і граничний доход залежать також від цін, установлених конкуруючими фірмами. Якби вони знизили свої ціни, то дана фірма безалкогольних напоїв продала б менше за даною ціною. Протилежне було б справедливо, якби конкуренти підняли свої ціни. Але, як уже говорилося раніше, монопольна-конкурентна фірма не враховує реакції конкурентів, коли встановлює ціни або орієнтири з обсягів продажу.

Короткострокова рівновага фірми безалкогольних напоїв представлено на (мал. 71). Обсяг випуску, за якого максимальний прибуток складає 2000л. на місяць і відповідає точці, у якій MR=MC. Щоб продати цю кількість товару фірма встановлює ціну 3 гривні за літр. За такою ціною обсяг попиту, відповідає точці A на кривій попиту.

Середні витрати на щомісячний випуск 2000 літрів рівні 2 гривень за літр. Отже, прибуток з одиниці випуску складає 1 гривню. Загальний місячний прибуток представлений на графіку заштрихованою площею і дорівнює 2000 гривням. Це означає, що фірми отримують більше, ніж нормальний прибуток.

Отже, власники фірми одержать більше від факторів виробництва, якими вони володіють і які самі надають, ніж вони могли б здобути, функціонуючи на ринку досконалої конкуренції

9.3. Довгострокова рівновага фірми.

Більш чітко специфіка монополістичної конкуренції як особливого типу ринкової структури спостерігається в довгостроковому періоді (мал.72).

Мал.72 Довгострокова рівновага фірми при монопольній конкуренції

Припустимо, що крива витрат не змінюється, припустимо також, що спочатку фірма здобуває економічний прибуток (лінія D₁лежить вище мінімального рівня LATC). В умовах чистої монополії така ситуація мала би тенденцію до закріплення на тривалий час, тому що пануюча фірма не допустила б на ринок нових виробників. При монополістичній конкуренції вхід на ринок порівняно вільний. Тому в довгостроковому періоді на нього неминуче проникнуть, зваблені економічним прибутком, інші компанії, які стануть робити товари, за своїми характеристиками, що близькі до продукції розглянутої фірми.

У результаті крива попиту на продукцію існуючої фірми пересунеться вліво, тому що частина клієнтів перейде до конкурентів і її сегмент ринку скоротиться. Очевидно, що цей процес буде продовжуватися доти, поки не зникне економічний прибуток і крива попиту не займе положення дотичної до кривої витрат D₃на(мал.72).

Розглянемо стан стійкої довгострокової рівноваги фірми на ринку монополістичної конкуренції що відповідає точці А, яка лежить на кривій LATC. Таким чином, монополістична конкуренція виявляє тенденцію до одержання фірмами нульового економічного прибутку. Це є наслідком можливості вільного входження на ринок і виходу з нього.

Інша важлива особливість положення точки довгострокової рівноваги полягає в тому, що знаходячись на кривій LATC, вона не збігається з точкою мінімуму середніх витрат, тому що крива попиту може бути дотичною до кривої витрат у точці їхнього мінімуму тільки в тому випадку, якщо крива попиту горизонтальна, а при монополістичній конкуренції крива попиту має негативний нахил. Якщо ж крива попиту не торкається, а проходить через точку мінімуму витрат під кутом (крива D₂на мал. 72), то це значить, що якась її частина проходить вище кривої витрат, тобто існує зона економічного прибутку. У цьому випадку збережеться надходження нових фірм у галузь і крива попиту продовжить свій зсув, поки не займе положення дотичної в якійсь іншій точці.

З розбіжності точки довгострокової рівноваги з точкою мінімуму середніх витрат випливають три важливих наслідки:

По-перше, рівноважна ціна при монополістичній конкуренції в довгостроковому періоді перевищує рівноважну ціну, що встановилася б при досконалій конкуренції. Іншими словами, структура ринку монополістичної конкуренції змушує споживача переплачувати за різноманітність товару.

По-друге, за монополістичної конкуренції обсяг виробництва кожної фірми трохи менше оптимального, тому що весь ринковий обсяг товару міг би бути випущений дешевше більшими за розмірами фірмами.

По-третє, в точці довгострокової рівноваги ціна вище граничних витрат фірми, оскільки знайдуться покупці, що погодиться заплатити за додаткову одиницю товару більше, ніж витрачає на виробництво цієї одиниці фірма. І така ситуація виникає на всіх сегментах ринку. Таким чином, галузь недостатньо використовує ресурси для виробництва потрібного покупцям товару. Але збільшення випуску не в інтересах фірм, тому що при цьому скоротиться їхній прибуток.

У довгостроковому періоді будь-яка фірма на ринку монополістичної конкуренції, може збільшити виробництво шляхом введення нових потужностей. Можуть також з'явитися нові фірми, що мають можливість виготовляти безалкогольний напій з тими ж характеристиками, і їхній товар користуватиметься попитом, тому що економічний прибуток, який фірма може одержувати в короткостроковому періоді, залучить нових продавців.

На ринках монополістичної конкуренції цей процес інновації й імітації продовжується увесь час. Коли одна компанія пропонує новий напій, що не містить кофеїну, то її суперники швидко роблять те ж саме, звичайно, якщо вони можуть здобути з цього економічний прибуток.

У міру того як число фірм, що випускають новий напій, і пропозиція подібних товарів збільшується, ціна за літр, буде знижуватися, а крива попиту, як і крива граничного доходу на товар, зміститься вниз. Це значить, що в довгостроковому періоді через підвищену пропозицію товару ціна і граничний доход, знизяться. Ймовірно також, що попит на товар кожної окремої фірми також буде наближатися до того, щоб стати більш еластичним за даною ціною. Це відбувається тому, що підвищення ціни конкуруючими фірмами, збільшує число замінників. Нові фірми продовжують входити на ринок доти, поки можна діставати економічний прибуток.

MR=LMC=LAC

Мал.73 Довгострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції .

Отже, довгострокова рівновага на ринку монополістичної конкуренції аналогічна рівновазі на конкурентному ринку, коли усі фірми дістають нормальний прибуток, а ціна дорівнює середнім витратам.

При довгостроковій рівновазі, крива попиту на товар будь-якої фірми в галузі є дотичною до довгострокової кривої середніх витрат фірми. На мал.(73) фірма випускає 3000 літрів свого продукту на місяць, після розширення виробництва для використання переваги більш низьких, у довгостроковому плані, щомісячних середніх витрат. Це випуск при якому MR = LMC після зміни попиту, через появу конкурентів. Рівноважна ціна при цьому складе тільки 1,5 гривні за літр відповідаючи точці А на кривій попиту. При цьому випуску середні витрати так само рівні 1,5 гривні за літр і, отже, прибуток дорівнює нулю як з одного літра, так і з всього обсягу на ринку монополістичної конкуренції. Вільний вхід на ринок перешкоджає фірмам здобувати економічний прибуток у довгостроковому періоді.

Цей процес працює й у зворотному напрямку, якщо попит на ринку монополістичної конкуренції знизився після досягнення рівноваги, то фірми залишили б ринок. Це відбувається тому, що скорочення попиту зробило б неможливим для фірм покривати свої економічні витрати.

Мал.. 74 Монопольно конкурентна фірм, що потерпає від збитків

Як показано на мал. 74, при випуску Q₁при якому MR=LMC після скорочення попиту типовий продавець розуміє що ціна Р₁, яку він повинний встановити для того, щоб продати цю кількість товару менше, ніж середні витрати AТC₁ на виробництво цього товару. Оскільки при таких обставинах фірми не можуть покривати свої економічні витрати, вони вийдуть з галузі та перемістять свої ресурси у вигідніші підприємства. Коли це відбудеться, то крива попиту і криві граничного доходу продавців, що залишилися на ринку, змістяться вгору.

Це відбудеться тому, що скорочення наявної кількості товару на ринку збільшить максимальні ціни і граничний доход, характерні для будь-якого його випуску, який одержуватимуть продавці, що залишилися. Вихід фірм із галузі буде продовжуватися доти, доки не буде досягнута нова рівновага, за якої крива попиту знову стане дотичною до кривої LAТC, а фірми будуть одержувати нульові економічні прибутки.

9.4 . Нецінова конкуренція. Реклама .

Важливу роль у диференціації продукту грає нецінова конкуренція. Споживач зацікавлений у покупці товару, який буде зручним у використанні. Якщо придбаний холодильник ламається, телевізор не дає якісного зображення, то проблема гарантійного ремонту має першочергове значення.

В умовах науково-технічного прогресу стрімко збільшується число пропонованих товарів і послуг. Важливу роль у просуванні нових товарів на ринку має реклама. Реклама намагається пристосувати споживчий попит до нового продукту. Фірма зацікавлена в рекламі, оскільки вона розширює попит і сприяє зменшенню еластичності попиту за ціною.

Мал.75 Можливий вплив реклами на об'єм виробництва і середні сукупні витрати

На мал.(75) представлені можливий вплив реклами на обсяг виробництва і середні сукупні витрати. Припустимо, що первісні витрати рівні ATC_1,а обсяг продажу — Q_1.В результаті успішно проведеної реклами, обсяг продажів розширюється до Q2. При цьому можливо навіть зниження середніх витрат виробництва в результаті значної економії від масштабу виробництва, що перекриває витрати, пов'язані з рекламою (АTС₂< ATC1). Однак, якщо рекламна кампанія виявиться невдалою і не буде сприяти просуванню товару на ринку, то такий же самий обсяг продукції (Q₃= Q1) фірма буде продавати по більш високій ціні (АTС₃> АTС1), що зросла на величину витрат, пов'язаних з рекламною кампанією.

9.5 Ефективність функціонування ринку монополістичної конкуренції .

Монополістична конкуренція має свої переваги і недоліки.

Недоліком її в порівнянні з чистою конкуренцією є те, що положення рівноваги виробника є менш суспільно ефективним. Оскільки в умовах монополістичної конкуренції ринкова ціна товарів перевищує величину граничних витрат фірми, це означає недостатній розподіл ресурсів для виробництва нового продукту. Ціна, встановлена в умовах монополістичної конкуренції – більше мінімального рівня середніх загальних витрат не тільки в короткостроковому періоді, але і на довгостроковому інтервалі часу. У такий спосіб споживачі в цих умовах не одержують товар за найнижчою ціною, зниження якої можливо при існуючому рівні витрат фірми. Фактичний обсяг виробництва менше того, що мінімізує середні загальні витрати фірми. Фірма має резервні потужності і не використовує їх повною мірою, як при умовах чистої конкуренції.

До переваг монополістичної конкуренції відноситься те, що на цьому ринку завдяки існуючій диференціації продукції споживачу пропонується широкий асортиментний вибір товарів. Ціни на товари нижчі, а обсяг виробництва більший ніж у чистого монополіста, тому монополістична конкуренція є потрібною і вигідною для споживача і разом з чистою конкуренцією потрапляє в розділ «ефективно конкурентних».

Диференціація товару є важливим досягненням ринку монополістичної конкуренції, тому що вона адаптує товар до споживчого попиту. Але фірма в умовах монополістичної конкуренції прагне так само і до пристосування споживчого попиту до свого товару і з цією метою займається рекламною діяльністю. За рахунок реклами фірма розраховує збільшити свою частку на товарному ринку. Іншими словами, виробник сподівається, що реклама змістить криву попиту фірми вправо й одночасно дозволить зменшити цінову еластичність її товару. Варто помітити, що диференціація продукту й інтенсивна реклама, характерні не тільки для фірм, що функціонують в умовах монополістичної конкуренції, а і для багатьох олігополістичних ринків.

Рекламна діяльність фірми також не має однозначної оцінки. Прихильники реклами намагаються виправдати її, вказуючи на такі основні позитивні моменти:

• реклама допомагає споживачам зробити потрібний вибір;
• за рахунок реклами підтримуються національні системи зв'язку (радіо, телебачення, газети, журнали і т.п., що частково фінансуються за її рахунок);
• реклама стимулює конкурентну боротьбу;
• реклама прискорює розробку нових товарів і спонукує фірми постійно поліпшувати їхню якість і вид.

Критики реклами доводять, що вона:

• скоріше вводить споживачів в оману, ніж інформує їх про певні якості рекламованого товару;
• нераціонально відволікає ресурси від інвестування їх у важливі, насамперед виробничі області національного господарства;
• визначає певні зовнішні витрати (взагалі в результаті реклами, стверджують її критики, витрати виробництва і рівень цін зростають, замість того, щоб знизитися).

Практично фірма в умовах монополістичної конкуренції прагне досягти оптимального рівня ціни на свій товар і стимулювати його збут за допомогою рекламної діяльності, з метою максимізувати прибуток. І часто саме завдяки рекламі фірмі вдається досягти зростання своїх доходів, незважаючи на те, що в наслідок цього збільшуються витрати і, відповідно, крива середніх витрат фірми зміщується вверх. Але зсув кривої середніх витрат фірми компенсується зростанням виробничої ефективності, обумовленої ефектом масштабу, у наслідок чого фірма має можливість продавати продукцію за нижчими цінами, ніж за відсутності реклами.

Питання для повторення

1. Чим відрізняється ринок монополістичної конкуренції від досконало конкурентного ринку?
2. Дати характеристику положенню кривих попиту на різних типах ринкових структур і як це відбивається на можливості фірми впливати на ціну?
3. Які умови короткострокової рівноваги фірми на монополістично конкурентному ринку?
4. У якому випадку фірмі вигідно мінімізувати збитки в короткостроковому періоді?
5. Які умови довгострокової рівноваги фірми?
6. Чому вигідна реклама на ринку монополістичної конкуренції?
7. Ефективність даної ринкової структури?