Відкрита лекція Першого віце-прем'єр-міністра, Міністра фінансів України Миколи Азарова в КПІ 3 вересня 2007 року

Шановні викладачі та студенти провідного технічного університету країни!
Дорогі друзі!

Ви працюєте й навчаєтеся в стінах легендарного ВНЗ із найстарішими науковими традиціями. У «Київській політехніці» викладали такі світочі вітчизняної та світової науки, як Дмитро Іванович Менделєєв. У стінах вашого ВНЗ передавали свої знання засновники наукових шкіл і цілих галузей науки, автори класичних для математиків, хіміків, механіків усього світу підручників. А безліч випускників у свою чергу підіймали на нові щаблі знання світоч технічних наук.

Прекрасні наукові традиції, висококваліфікований викладацький корпус, оснащені за останнім словом техніки навчальні та дослідницькі лабораторії – усе це відкриває вам дорогу в блискуче майбутнє. Але цю дорогу маєте пройти ви самі, ніхто за вас її не пройде.

Про що я хотів би сказати вам, звертаючись насамперед до студентів, першокурсників, тих, хто навчається в інституті. Я вітаю вас із початком навчального року й хотів би сказати таке напутнє слово. Сприймайте це як дидактичний матеріал, а передусім поставтеся до цього як до досвіду вашого колеги, який колись 40 років тому сам починав свій трудовий шлях зі студентської лави. Нехай не бентежить вас те, що дорога до знань може виявитися дуже важкою. Іноді праця буває настільки тяжкою, що може підкрастися розчарування або втома. Вам може здатися неможливим упоратися зі складнощами й усе подолати, адже навколо вас буде цілий ряд спокус у вигляді легших шляхів. Отримання комфорту в житті, досягнення успіху. Навіщо ж іти цим важким, негарантованим шляхом, коли можна піти легшим. Але я думаю, що ті, хто прийшов на цей шлях, – зробили свідомий вибір.

Пам'ятайте слова великого вченого Карла Маркса: «Лише той досягне успіху в науці й сягне її вершин, хто, не боячись утоми, дереться її кам'янистими стежками». Важко сказати точніше.

Зате коли ти на вершині, ти пізнаєш істинне щастя, доступне тільки тобі одному у світі – це диво відкриття нового знання.

Колись Фрейд збудував свою теорію на тому, що всі вчинки людини визначаються трьома основними інстинктами: голодом, страхом і сексом. Він не врахував четвертий інстинкт, забув сказати ще про одну особливість мислячої істоти, притаманну обдарованій людській природі – це прагнення до пізнання нового, тяга до відкриттів. Бажання щось залишити після свого життя. Тяга до нового, радість від відкриттів перевищує радість від багатьох життєвих благ. Колись я, будучи керівником наукової установи, міркував про те, які потрібно створити матеріальні стимули. Для найвидатніших учених. Я звернув увагу на те, що є низка людей, яких не цікавлять блага, їх цікавить основний інстинкт, притаманний усьому розумному, всьому, у кого є інтелект – тяга до знання.

Чому я про це кажу? Рік тому я виступав у Національному університеті імені Тараса Шевченка й акцентував увагу на тому, як важливо молодим людям у процесі навчання розвивати такі якості та здібності людського інтелекту, як інтуїція, натхнення, осяяння, передбачення. Дотепність, здатність бачити в парадоксі нове, відкидати усталене, піддавати все сумніву, докопуватися до будь-якої теореми самому. Без них не буде наукових відкриттів, нових технічних звершень. На цю тезу моєї лекції численні й не завжди сумлінні коментатори не звернули уваги. Але це якраз найважливіше, що я хочу сказати молодим людям, які самі починають писати книгу своєї долі.

Уміння мислити не стереотипно, не шаблонно, мислити дотепно – ось яке вміння має бути відточене в процесі навчання. Ви повинні все піддавати сумніву, нічому не вірити на слово, без доказів. Повинні в усьому переконуватися самостійно. Без цього розвиток і вихід на перспективи сучасної науки неможливі. Так багато знань нині накопичилося.

Я б попросив викладачів не зосереджувати увагу на знанні предмета. Це, звісно, важливо – володіти мінімальною сумою знань, але ще важливіше навчити студента самому знаходити ці знання, вибудовувати їх у логічний ряд, шукати, порівнювати й перевіряти, самостійно аналізувати та робити висновки, тобто системно мислити.

Я позавчора вітав деякі наукові колективи з 1 вересня. І ось запропонував як ініціативу нашим викладачам: давайте ми дозволимо нашим студентам на іспитах користуватися підручниками, конспектами, шпаргалками. Адже досвідчений викладач миттєво оцінить, чи готувався студент до іспиту, чи знає предмет. Адже важлива не механічна сума знань, які зазубрив студент, а вміння мислити, міркувати, рухати цю науку вперед.

Коли я говорив про парадоксальність мислення, про те, що будь-яке нове знання перебуває на рівні парадоксу або заперечення попереднього знання, я звертав вашу увагу на те, що дуже важливо цьому боку навчання приділити увагу.

Важливо піддавати сумніву результати, досягнуті іншими, але ще важливіше сумніватися у своїх власних результатах, якими б правильними вони не здавалися на перший погляд.

Я загострюю вашу увагу на цих, здавалося б, очевидних і простих речах тому, що, на мій превеликий жаль, у своєму житті дуже рідко доводиться стикатися з людиною оригінальною, дотепною, яскравою, повною ідей. Такій людині хочеться допомогти, і хочеться почерпнути від неї нове.

А це свідчення того, що наша вища освіта відхилилася від головного свого призначення – готувати не лише тих, хто знає, а й тих, хто мислить.

Адже важливо не стільки «завантажити» в молоду людину, як у комп'ютер, якусь суму знань, скільки навчити її самостійно знаходити й примножувати необхідні знання, вибудовувати їх у системний ряд, знаходити в цьому ряду прогалини, неясні місця, зосереджувати на них свою увагу, доходити до істини. Оце й називається «системне мислення».

Я можу навести один приклад, який досить яскраво охарактеризує мою думку.

На початку XIX століття до Наполеона прийшов один дуже розумний чоловік і каже: Ви хочете перемогти Англію? Я вам хочу запропонувати рецепт перемоги над Англією. Чим сильна Англія? Флотом. Але весь флот – парусний, а я вам пропоную корабель, оснащений паровими двигунами. Ми створимо парову ескадру й не залежатимемо від вітру. Розгромимо за будь-якої погоди англійську парусну ескадру. Але геніальна людина Наполеон відмовився від цієї пропозиції, назвавши ідею фантазією та утопією. І найбагатша Франція, яка володіла всім континентом, відмовилася від цієї ідеї. Це яскравий приклад того, як відсутність парадоксального мислення не дозволила ухвалити правильне політичне рішення. Отже, навчитися мислити нестандартно, нешаблонно, вміння добувати нові знання, знаходити їм нове застосування – ось головне ваше завдання в стінах вищої школи.

Нові знання, відкриття й винаходи – це головна цінність сьогоднішнього XXI століття. Не золото, не нафта, не газ, а знання. І та країна, яка володіє системою здобуття й застосування нових знань, тільки ця країна може забезпечити своєму народові істинний добробут і процвітання.

Ось чому, до речі, у наших взаєминах із партнерами щодо вступу до Світової організації торгівлі ми ретельно обумовлювали надійний захист в Україні й для України прав інтелектуальної власності.

Усі говорять про «чотири свободи» переміщення між країнами: товарів, капіталів, робочої сили, послуг. І лише коли доходить до «п'ятого елемента» - свободи обміну знаннями – тоді виникають обмеження, з'являються грифи «секретно», «цілком секретно», «для обмеженого використання».

Ще раз повторю: знання – це найзначніші й найцінніші активи держави, це найбільші гроші для економіки.

Невипадково, розробляючи у 2005 році «Стратегію розвитку України», ми передбачили реалізацію моделі якісної трансформації існуючої економіки з економіки індустріальної в економіку знань. Ось чому я зупинився на речах простих. Навіть цього року ми виділили значні суми на фінансування інноваційних розробок, але де черга за цими грошима? Де конкуренція? Досі затвердили всього 6 чи 7 інноваційних проектів і то не таких, які потрібні державі. Той, хто професійно працює в науці, знає, як нелегко ловляться в мережу людського розуму нові ідеї та нові знання. Часто процес вимагає величезних фінансових і матеріальних витрат, створення нових галузей економіки й, звісно, граничної мобілізації інтелектуальної праці великих наукових колективів.

І коли думаєш про це, розумієш, яка величезна відповідальність лежить на нас, державних діячах, політиках.

Зараз жодні програми проривів, жодні закони для всіх автоматично не принесуть у нашу країну добробуту. Якщо ми всі разом, рік за роком не станемо вибудовувати систему, де на першому й найпочеснішому місці буде людина з ідеями, де нові ідеї будуть не лише підхоплюватися й негайно реалізовуватися. Але буде стояти черга за правом на реалізацію ідей, де промисловість буде негайно перебудовуватися під нову техніку й технології, де бізнес способом існування обере безперервний інноваційний рух. Ми говоримо, що цей шлях вимагає колосальних зусиль, чіткого й безпомилкового вибору пріоритетів. Їх не може бути – надцять, їх не може 25, напевно, Україна не потягне й п'яти. Їх може бути буквально 4 одиниці. Але саме на це нам необхідно сконцентрувати й зосередити всі абсолютно вільні ресурси: фінансові, матеріальні, інтелектуальні. І крок за кроком, день за днем послідовно проводити ці лінії й тільки тоді років через 10-15 ми наблизимося до тієї мети, яку ставимо перед собою. Це всі мають розуміти й не обманювати молодь. 16 років ми вже втратили.

Говорячи про це, не можу не поділитися з вами своїми сумнівами. Будь-хто з вас може запитати: А сам ти віриш у цей шлях, сам вважаєш його можливим? Розмірковуючи над цим, я дійшов таких висновків: перше – альтернативи. Я обґрунтовував їх і не повторюватимуся. Скажу лише: у десять разів збільшити виробництво сталі, зерна Україна не може. Отже, альтернативи цьому шляху розвитку в України немає. Якщо хтось покладає надії на те, що ми можемо зробити прорив в індустріальному розвитку, скажу теж – ні. Не маємо ми таких ресурсів, які дозволили б протягом 10-15 років посісти гідне місце у світі занадто швидко й занадто далеко пішли вперед такі країни, як Індія, Китай, Росія, Бразилія. Це гіганти індустріального розвитку, що мають індустріальні можливості.

А взагалі чи знає світова історія такі приклади, коли за такий короткий час, 10-15 років, країни могли б переорієнтувати свою економіку з економіки суто індустріальної в економіку знань? Є такі приклади. Ці країни мали не більші ресурсні можливості, ніж має зараз Україна. Тому досвід цих країн говорить про те, чого ми можемо досягти.

Держава вперше у 2007 році виділила значні за нашими мірками ресурси на підтримку інноваційного розвитку. Поки це ще крапля в морі, але за умови послідовного продовження інноваційно-інвестиційної політики це достатній детонатор для науково-технічного буму.

Поки ще не відпрацьована система, поки ще є помилки, але ми тільки починаємо рух правильним шляхом. А коли тільки починаєш – помилки неминучі. Мене, зізнатися, теж долають сумніви: а чи можливий для України такий шлях? Розмірковуючи над цим, я дійшов таких висновків:

1. У нас просто немає альтернативи. Як у жаби з байки: або збити масло в глечику й на ньому випливти, або втопитися. Усі інші шляхи не здатні привести в осяжному майбутньому Україну до процвітання. Постіндустріальний розвиток, тобто інтенсивна експлуатація існуючих галузей, за нашої демографічної кризи, за відсутності нової сировинної та енергетичної бази вимагає величезних капітальних витрат і тривалий у часі. Крім того, інші швидкорозвинені й гігантські за розмірами постіндустріальні економіки (Росії, Китаю, Бразилії, Індії) не залишать Україні шансу в конкурентній боротьбі за світові ринки. На деяких окремих плацдармах промислового виробництва ми ще можемо втриматися, але в масштабах країни – ні.

2. Світова історія знає приклади, коли за порівняно короткі терміни країна, що концентрує ресурси, політичну волю й потенціал національної єдності на випереджальних напрямах, досягала разючого успіху. Це і Фінляндія, і Корея, і Сінгапур, і Японія свого часу. Не можна відкидати досвід СРСР, коли за 25 років (а нам уже 16) від лапотних технологій країна перейшла до літакобудування та ракетних технологій, атомної фізики й радіозв'язку. Увесь досвід успішних країн говорить про необхідність реалізації довгострокової стратегії, безпомилкового вибору пріоритетів, концентрації всіх матеріальних, кадрових і фінансових ресурсів на цих пріоритетах. До того ж, пріоритетів не може бути багато. Може бути, 2-3, щонайбільше 4, не більше. Як Фінляндія стала світовим лідером у виробництві засобів мобільного зв'язку, так і ми повинні визначити, на чому Україна може піднятися. А чи є в нас щось подібне – поки ми не готові сказати. Це має бути дуже серйозний аналіз на державному рівні, на науковому рівні. Ми повинні дуже уважно проінвентаризувати те, що ми маємо за душею. Ми повинні взяти ті наукові розробки, де ми справді можемо випередити всіх наших конкурентів, вийти вперед і впевнено тримати це лідерство. Ми зараз проводимо такий пошук. Уряд має вибрати й реалізовувати саме те, що виведе Україну у світові лідери. Ось де знадобляться і передбачення, і осяяння, і нешаблонний підхід, про які я вам говорив! Може бути, це будуть нанотехнології, може бути, космічне приладобудування, може бути, це розробки в галузі лікування найнебезпечніших захворювань, може бути, це суперрадари, енергозберігаючі технології. Ми бачили у вас прекрасний приклад таких технологій. Ми повинні разом думати й вирішити цю проблему. Ось на що протягом 5-10 років ми повинні витрачати значну частку нашого національного продукту, з тим, щоб потім на базі фундаментальних робіт почали вирощуватися прикладні розробки, до фінансування яких підключиться вітчизняний і закордонний бізнес. Реалізація цього процесу приведе до створення якісно нових робочих місць, зростання заробітної плати в десятки разів, а отже, до якісно нового рівня життя в усій країні.

3. Аналіз розвитку світової економіки за останні двадцять років показує, що всі історії та рецепти успішного розвитку унікальні, а всі історії економічних провалів схожі. Тобто, все всупереч твердженню Лева Толстого, що «усі щасливі родини схожі одна на одну, а нещасні нещасливі по-різному». Що дивно: аналіз світового досвіду доводить, що тут на відміну від твердження Лева Толстого про родину, все навпаки. Кожна успішна країна досягала успіху по-своєму, йшла своїм шляхом. А ось усі невдалі країни, як правило, в основі своїй невдалі однаково. Тому що в основі цих невдач лежать одні й ті самі помилки та провали.

4. Які ж це помилки? На перше місце я ставлю політичну нестабільність і відсутність у політичних еліт спільного розуміння перспективи розвитку країни, а також бажання працювати на цю перспективу, а не боротися з противниками. Усі сили наші політичні еліти витрачають на боротьбу одна з одною.

· За неправильної соціально-економічної політики «проїдання» на шкоду пріоритетам розвитку та накопичення. Досягнення сьогохвилинного політичного успіху й жертвування на цьому політичному успіху інтересами країни.

· Якщо взагалі відсутні пріоритети соціально-економічної політики.

· Нарешті, якщо до керування країною добирається некомпетентний, непрофесійний Уряд.

Аналіз ресурсів, які використовували ці вдалі країни для свого розвитку, говорить про різноманітність підходів, методів і засобів до досягнення цієї мети. Усе залежить від умов внутрішніх і зовнішніх, від історії та традицій країни.

В одних країнах – це величезні зовнішні позики, в інших – внутрішні й зовнішні інвестиції, в третіх – це тільки внутрішні запозичення, в четвертих – це повне поглинання національної економіки транснаціональними корпораціями, одні розвивали свою науку, інші витрачали всі ресурси на залучення вчених із-за кордону, в Скажу одне: ми повинні знайти свої підходи, які спиралися б на наші можливості.

Словом, копія завжди цінується менше за оригінал, так що неправильно думати, що сліпе копіювання японського, корейського, німецького, польського чи будь-якого іншого досвіду приведе до успіху. Нам треба знайти свої можливості, підходи.

Ми всі завжди беремо за приклад так званий «золотий мільярд». А чому ми забуваємо, що крім одного «золотого мільярда» (загалом-то, досить різнорідного всередині кожної з країн цього «клубу») на планеті живуть понад 5 мільярдів людей, які протягом останніх десятиліть мало в чому просунулися до досягнення «золотих» стандартів. Давайте подивимося на цю решту планети. Може бути, корисно також вивчити причини їхніх невдач? Подивимося, що Україна, працюючи з цими незолотими мільярдами, може отримати для себе перспективи розвитку.

Твердо переконаний, що в Україні є все необхідне для успіху.

Які це необхідні умови?

1. Перше й головне – люди. Ми успадкували добру систему освіти й одну з найбільших у Європі часток людей із вищою освітою в населенні країни. У нас добре поєднання університетських (загальних) і спеціалізованих (технічних) засад освіти. В Україні існують наукові школи й наукові напрями. Попри значний відтік здібних людей за кордон або переорієнтацію на інші види діяльності (бізнес, наприклад) у країні існує значний науковий кадровий потенціал.

2. Поки ще існує наукова методологічна й експериментальна основа, необхідна для розвитку в Україні економіки знань.

3. У країни та бізнесу з'явилися фінансові й матеріальні ресурси для того, щоб вкладати їх в інновації.

4. На нових організаційно-правових засадах, у ринковому середовищі інтенсивно почали розвиватися окремі наукові колективи, які можуть скласти «кристали зростання» для всього процесу модернізації країни.

У цьому плані функціонування Київської політехніки як Наукового парку дає безцінний приклад і накопичує унікальний досвід.

Буквально півтора місяця тому Уряд ухвалив розпорядження, в якому визначив шляхи розвитку «Київської політехніки» до 2018 року. Уже в бюджеті 2008 року будуть передбачені кошти з метою реалізації інноваційних програм, розроблених у вашому технопарку.

Зараз Уряд розглядає такі ваші програми, як «Енергетика сталого розвитку», «Розвиток інформаційного суспільства в Україні», «Аналіз і стратегічне планування розвитку систем життєзабезпечення», «Розвиток транспортного потенціалу України», «Біотехнічні системи й технології», «Технології та інструменти ринкової економіки». Ці інноваційні програми націлені на повний цикл інноваційної діяльності: від відкриття та наукової розробки систем і технологій до їх упровадження в економічні процеси.

Тобто у вас, дорогі студенти, є унікальний шанс уже з перших самостійних кроків, зі студентської лави творити економіку знань, брати в ній участь, навчаючись у КПІ, працюючи з перших же днів у підрозділах Київського технопарку, поєднати ту форму навчання, яка років сорок тому прогресивно розвивалася в Радянському Союзі. Коли поєднувалася і університетська освіта, і спеціалізована, і практична робота. На молодь зараз покладається велика надія.

Я розумію, що ви можете відчувати сумніви або певний скепсис щодо своїх сил і можливостей технопарку. Спробую розвіяти сумніви лише одним свіжим прикладом.

Два роки тому зовсім молоді люди Чед Харлі та Стів Чен придумали й запустили інтернет-відеосервіс під назвою YouTube. Що було в цих молодих людей? Самостійний нестандартний аналіз ринку, нешаблонна ідея замінити професійне відео аматорським. Ще було не так уже багато грошей, але багато прагнення, і волі, і здатності до дотепного мислення. Нещодавно вони продали свій сервіс корпорації Google за 1,63 мільярда доларів.

У мене ще є кілька хвилин, і я дозволю собі зупинитися на поточній соціально-економічній ситуації. Було б, напевно, неправильно, якби Міністр фінансів прийшов у колектив і не сказав кілька слів про це. Зараз багато говориться про інфляцію, і напевно це зрозуміло, політикам треба знаходити якісь приклади.

З погляду інфляції уряд заклав курс на зниження темпів інфляції. Ми маємо в найближчі 3-4 роки наблизитися до європейських показників інфляції. Мені можуть сказати. Зовсім нещодавно ми зіткнулися з відносно високим показником інфляції в липні – 1 з невеликим відсотком. Це - правда, але це не слугувало для нас підставою для перегляду річних параметрів інфляції. Ми вважаємо, що ми маємо всі можливості утримати показник інфляції на тому рівні, який ми заклали. Звісно, ми зіткнулися цього року з неймовірно складним поєднанням цілого ряду чинників, який власне й викликав інфляцію. Давайте скажемо про них два слова. По-перше, ми зіткнулися з дуже серйозною проблемою, про яку зараз можна вже поговорити спокійно. Це проблема небаченої посухи. Коли ми втратили через абсолютно екстремальні умови близько 19 млн. тонн зерна. Попри те, що ми ще з минулого року заборонили експорт зерна, створили великі запаси торішнього зерна й зібрали достатню кількість зерна для того, щоб забезпечити потреби країни на 2007-2008. Тим не менше, ціни на зерно почали підніматися. Чи є тут вина уряду? Може бути, якби Господь-Бог нам дарував можливість передбачати посухи, наші дії були б чіткішими, ширшими, але на жаль, таким даром Господь-Бог нас не наділив. Тому те рішення, яке ми ухвалили наприкінці року щодо обмеження експорту зерна, видається нам дуже вдалим. Якби цього рішення не було і якби ми продовжували цього року під тиском Президента роботу в частині відкриття кордонів для експорту зерна, то ціна на хліб зросла б утричі, а вона у нас зросла на 2-3 відсотки. Чи варто Уряду робити такі закиди. На одному з прикладів. На зерні, на борошні я хочу вам розповісти про цю велику проблему. Які чинники визначають інфляцію? Монетарний чинник. Національний банк, який друкує гроші, і який може надрукувати їх більше, ніж потрібно, і політика уряду. Якщо уряд починає проїдати більше, ніж він може собі дозволити, це змушує Нацбанк друкувати більше грошей для забезпечення потреби уряду, збільшувати монетарну базу й збільшувати пропозицію грошей на ринку. Звісно, Нацбанк проводить правильну політику. Його грошова політика здійснюється строго відповідно до зростання валового внутрішнього продукту, тобто грошей він друкує рівно стільки, скільки необхідно для розвитку економіки. І ми можемо інфляційний чинник вважати практично несуттєвим збільшенням зростання інфляції.

Звісно, є така позиція, як споживчий кредит. Цей чинник не залежить від уряду. Скажемо, що це питання іншого аналізу або аналізу не сьогоднішнього дня.

Другий чинник інфляції – це витратна інфляція, що визначається зростанням цін, як усередині країни на основні вихідні позиції товарного ринку, так і за кордоном. Ось із такими чинниками ми зіткнулися. Це цікавий чинник. Ми зіткнулися з тим, що зростання цін на зерно за останні 6 місяців становило майже 180 відсотків. Якщо зерно на початку року коштувало 220 доларів за тонну, то зараз воно коштує 380 доларів за тонну. А скільки коштує в Україні? А в Україні коштує стільки, скільки й коштувало. Отже, заслуга Уряду це чи його провал?!

Якщо об'єктивно подивитися, то та цінова стабільність, яку ми втримали, це велика заслуга уряду. А чому так світові ринки відреагували? Адже раніше завжди на ринку зерна пропозиція перевищувала попит. А ось чому – основні зернопродукуючі країни теж зіткнулися з несприятливими умовами.

Більше того, тут працював чинник третій – це інфляція очікувань. В останні роки впроваджується думка про заміну нафти, бензину на біопаливо. Виник попит на фуражні культури. Усі виробники фуражних культур подумали: якщо є попит, отже, можна піднімати ціну. Плюс -несприятливі погодні умови. Ось чому на світових ринках витратні інфляції наблизилася до 180 відсотків. А ми її спромоглися втримати на прийнятному для нас рівні. Який висновок можна зробити з цього?

Висновок, передусім, звернений до вчених. Нам треба розробляти посухостійкі сорти озимої пшениці, розробляти технології сільськогосподарського виробництва, які орієнтуватимуться на те, що клімат може змінюватися у нас у несприятливий для нас бік. Нарешті скажу два слова про чинник очікування. Я вже навів на прикладі зерна інфляційні очікування. Так ось, якщо щодня по телевізору розповідати, що в країні все погано й буде ще гірше. Це - потужний чинник зростання цін. Тому давайте розділимо ступінь відповідальності уряду з тими політиками, які при владі й без влади говорять про те, що у нас ціна на м'ясо піднялася вдвічі, коли вона піднялася на кілька відсотків. Ціна на хліб підніметься в півтора раза, коли вона не підніметься, а буде такою самою, тому що немає умов.

І нарешті останній момент, про який я хотів би сказати. Щоб уникнути високих темпів інфляції, наша соціальна політика, політика виплат населенню, заробітна плата, пенсії, різні допомоги плюс споживчі кредити - завжди ця маса грошей має дорівнювати або наближатися до того обсягу, у грошовому вираженні, товарів і послуг, які здатна виробляти наша країна. І як тільки уряд ставить знак більше в ту чи іншу сторону, починається та чи інша соціально-економічна політика. Якщо знак більше - у бік товарів і послуг, отже, ми маємо зниження інфляції. Якщо в нас сума цих витрат перевищує відповідну складову валового продукту, то ми отримуємо зростання інфляції. Прості, абсолютно зрозумілі речі. Але чому ж у 2005 році не реалізовувалася така політика економічного зростання? Чому в 2007 році ми постійно чуємо критику на свою адресу. Ми щось робимо неправильно?

Я абсолютно твердо заявляю: якби нашому уряду не заважали працювати, то цього року ми мали б темпи зростання не 7,5%, а 12%. А це означає, що на розвиток наукоємних напрямів ми могли б виділити не 4,5 млрд., як зараз, а 12,5-13 млрд., але попри політичну нестабільність, ми плануємо на 2008 рік бюджет розвитку.

Шановні студенти, шановні викладачі! Передусім я хотів би побажати вам успіхів. Ми покладаємо на вас великі надії, на ваш колектив, на вашу наукову школу, на вашу молодь, на те, що ми з вами разом перетворимо нашу країну. Давайте побажаємо нам із вами разом успіхів на цьому шляху.

Дякую за увагу!